Обряди, прикмети та заборони на свято Андрія: традиції Полтавщини

Зима приносить нам багато теплих родинних свят, традицій та обрядів. Одне з таких свят припадає на 13 грудня – День святого Андрія Первозванного. І хоч Андрій Первозванний — християнський святий, але народні звичаї й обряди в цей день мають дохристиянський характер.

АПОСТОЛ АНДРІЙ ПЕРВОЗВАННИЙ

Святий Андрій — брат Петра, був рибалкою на Тіверіадському озері. Народився у Віфсаїді в Сирії. Андрій найперший апостол, який став послідовником Христа, тому його назвали "Первозванним". Перший єпископ Візантійський. 

Його вважають особливим апостолом для України, а також першим благовісником Євангелія Христового на наших землях. Коли після сходження Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, Андрію випала Скіфія, тобто землі сучасної України.

Вважається, що апостол Андрій передрік появу великого міста Києва, також його вважають основоположником церкви України. Проповідуючи християнство по всьому світу, вірний своєму імені, що грецькою означає "мужність", апостол Андрій прийняв варварські муки заради Христа. У місті Патри  у 77 році за наказом проконсула Егея (Егеата) Андрія піддали жорстокому катуванню і розіп'яли. Косий хрест, на якому апостол Андрій прийняв мученицьку кончину, відтоді називається андріївським хрестом. Тому Андрія Первозванного часто зображують з його атрибутом — косим хрестом.

Першу церкву на честь апостола Андрія звели в Києві в 1086 році працями великого князя Всеволода Ярославича, сина Ярослава Мудрого.

Святого Андрія вважають засновником і небесним покровителем Константинопольської Православної Церкви. Також він – святий покровитель України, Росії, Шотландії, Румунії, Греції, Сицилії, Амальфі. Крім того, Святого Андрія вважають покровителем моряків і рибальства, а андріївський хрест символічно прикрашає національний прапор Шотландії та військово-морських флотів світу.

СВЯТКОВІ ВОРОЖІННЯ

Свято Андрія вважається парубоцьким, бо в Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати й робити збитки, а дівчата цієї ночі ворожать на свою долю.

Як тільки вечоріло, дівчата йшли до оселі, де мали відбутися вечорниці, приносили хто що мав: сир, масло, яйця, борошно, фрукти. Хлопці приносили наливку і цукерки. 

Дівчата приходили заздалегідь, щоб допомогти господині готувати святкову вечерю: вареники з маком і сливами, пироги, узвар, книші, пшоняну кашу, смажену рибу, капусняк, голубці, кисіль, пампушки-балабушки тощо.

Балабушки, їх ще називають деінде пампушками, мали вигляд маленьких булочок з житнього тіста, змащених олією чи салом. Випікали їх різної величини: від волоського горіха до великого яблука.

Балабушки готували увечері, після заходу сонця. Кожна дівчина позначала свою здобу і власноруч засувала її в піч.

Як тільки вечеря була готова, балабушки спечені, дівчата кликали до хати парубків. Основною метою андріївських вечорниць було ворожіння: про свою долю, про одруження, про судженого.

Ворожили гуртом (хлопці з дівчатами) та на самоті (коли не повинно було бути свідків). 

Одним зі способів передвіщати долю було ворожіння на балабухах. Для цього посеред хати ставили невисокого ослона, покритого скатертиною чи рушником. На нього викладали балабушки, в ряд по одній або парами. Потім до хати впускали собаку, якого до цього тримали під замком, не даючи їсти. Голодний пес хапав балабухи не дотримуючись порядку, змішуючи їх. Інші оминав, а чи скидав з ослону. 

Тут молодь і підмічає: чию балабушку собака бере першою, чию другою, третьою і т.д. Власниця балабушки, яку собака вхопить першою – першою вийде заміж з присутніх. А чию не торкне – та залишиться ще рік дівувати. Важливим було і в який бік собака понесе балабушку – звідти чекати сватів.

Також, гаданням визначали достаток судженого. Витягували з солом'яної стріхи стебло з колоском. Якщо в колоску знайдеться зерно – чоловік буде багатий, якщо не буде зерна – незаможній суджений. Коли ж трапиться стебло без колоска – сватів цього року можна не чекати.

Аби дізнатися фах майбутнього чоловіка, дівчата ішли на город, розкопували землю, набирали в пригорщу, приносили та пильно її розглядали. Якщо знаходили тріску – майбутній чоловік буде теслею; якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля без домішок, то буде хліборобом. Ниточка чи стебло віднайдеться – суджений буде добрим сім'янином, коли пір'я – буде вчений чоловік, а якщо знаходили вуглинку, то шлюб буде нещасливий.

Ще один варіант ворожіння полягав у тому, що хлопці й дівчата прикріплювали маленькі воскові свічечки (позначені іменами) до половинок шкарлупи горіхів або зроблених з воску мисочок, або дощечок.  

Воду брали з найближчого джерела або річки, наливали її у велику миску й опускали туди свічечки. Якщо свічки парубка з дівчиною зіштовхнулися і разом плили, це означало, що вони скоро поберуться. Чия свічка потоне, той навік зостанеться без пари. Воду з миски, разом зі свічечками після обряду виливали туди ж звідки набрали.

Щоб визначити хто буде головний у шлюбі, йшли в курник, ловили півня та курку, зв'язували їм хвости, щоб птиця заспокоїлася накривали решетом, а потім випускали дивлячись хто кого перетягне. Якщо курка потягла у свій бік – то жінка "верховодитиме" в майбутній сім'ї, а як півень – чоловік.

Один зі способів ворожіння був особливо популярний на Полтавщині. Вносили до хати півня та саджали його в діжку, яку ставили під образами на покуті, а на долівці ставили миску з водою, поруч насипали жменю жита чи проса. Якщо півень спершу кинеться до води – знак того, що майбутній чоловік буде п'яницею; якщо до зерна, – то буде добрим господарем. Ворожіння відбувалося весело, бо сонний півень (ворожили ж бо близько опівночі), ніяк не хотів "пророчити" і дурнувато косився на присутніх. 

АНДРІЇВСЬКІ ВЕЧОРНИЦІ

На вечорницях дівчата і хлопці жартували, оповідали цікаві історії, грали в різні ігри, ворожили. Також співали пісень, але від танців утримувалися, бо ж піст.

Після андріївської вечері дівчата залишалися ворожити, а хлопці йшли в село, перед тим домовившись, що кому утворити. Найбільше перепадало господарям непривітним, скнарам та ненависникам, а ще тим хто дівчину на вечорниці не відпускали. В цю ніч всі витівки хлопцям прощалися.

Хлопці могли почепити ворота на хату – на самісінький дах, або перенести їх у безлюдне місце. Замість маленького цуцика, прив’язати великого чужого пса. Бувало таке, що розбирали тини, хліви, сараї й будували нову вулицю, та так, що пізні перехожі могли й заблукати. Перетинали мотуззям ту вулицю, по якій дівчата поверталися додому з ворожіння та лякали їх. Потім вже відводили дівчат по домівках, а самі розходилися перед світанком.  

Свято Андрія Первозваного – це веселе і колоритне дійство, жарти й сміх, яке охоплювало не тільки молодь, а й старше покоління. 

У день Андрія жінки намагалися не пекти хліба, не прясти й не шити, а господарі передбачали погоду:

Як ще до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — довгою і холодною.

Якщо вдень йде сніг, то бути хурделиця цілий тиждень.

Якщо вода на річці тиха – на рівну зиму, шумовита – на завірюху.   

*****

Література, використана при підготовці статті: "Українська міфологія та культурна спадщина" Олексія Кононенка, "Святвечір" Василя Скуратівського, історико-етнографічні нариси "Полтавський народний календар" авторства Петра Гавриша, Римми Гавриш та Валерія Копила та інформація з офіційного сайту "Андріївської церкви".