Історія Світлани Стрілець, харків'янки, яку прихистила Полтава

Від розгубленості та невизначеності на початку війни до активних дій на допомогу українським військовим та переселенцям – такий шлях подолала харків’янка Світлана, яка півтора року тому мусила виїхати з рідного міста. Рятуючись від небезпеки, родина знайшла прихисток у Полтаві.

Подолавши перші труднощі життя в евакуації, пані Світлана налагодила тісні зв’язки з місцевими громадськими організаціями та приєдналася до команди волонтерів з плетіння маскувальних сіток для ЗСУ. Також запропонувала на благодійній основі проводити заняття танцями для переселенців та ініціювала акцію «Вальс до Перемоги».

Звідки ця тендітна жінка бере стільки енергії, що живить її саму та спонукає інших до активних дій, про що вона мріє та як досягає своєї мети – про це надихаюча історія Світлани Стрілець.

Їхали «в нікуди», але отримали величезну підтримку від полтавців

У довоєнному житті пані Світлана займалася суто мирними справами. Педагог за освітою, вона викладала географію у школі, а ще як хореограф керувала танцювальними колективами. Потім, вийшовши на пенсію, організувала для дорослих заняття танцями під гаслом «Рух – це здоров’я».

«За розкладом чергове заняття у нас повинно було відбутись вранці 24 лютого. Саме в цей день, день початку повномасштабної війни, Харків здригнувся від потужних вибухів. Ніхто з нас не міг усвідомити, що відбувається та наскільки все серйозно. Мені дзвонили відвідувачки гуртка й питали, невже заняття скасовується. Насправді було скасовано все наше мирне життя. Перші дні були дуже страшними. Харків бомбили так потужно й безперервно, що ми майже весь час проводили у підвалі. Я дуже непокоїлася за родину своєї доньки, за двох маленьких онуків. І не дарма. Одного разу ракета прилетіла поблизу їх дому, після чого вони вирішили евакуйовуватись», - згадує Світлана початок «великої війни».

Так родина доньки Світлани опинилася в Полтаві, у безпеці. Сама жінка разом з чоловіком ще впродовж двох тижнів залишалися в Харкові, бо нічим було виїхати. На щастя, завдяки друзям знайшлася автівка, якою подружжя дісталося Полтави. І знову ж, дякуючи добрим людям, вони знайшли квартиру, в якій оселилися та живуть й досі.

«Ми виїжджали з Харкова поспіхом, нібито ненадовго, тому й не брали з собою багато речей. Тож коли опинилися в Полтаві, то мали потребу в сезонному одязі та багато в чому іншому. Я хочу щиро завдячити полтавцям, які з перших днів згуртувалися та почали надавати потужну допомогу переселенцям. По всьому місту виникло багато локацій, куди місцеві зносили одяг, побутові речі, їжу, та видавали все необхідне прибулим, що постраждали від війни. Таке співчуття від незнайомих людей мене так вразило, що я зрозуміла, наскільки ми, українці, згуртована нація», - поділилася пані Світлана.

Захистити захисників

Насправді Світлана не стільки шукала гуманітарну допомогу для себе, скільки волонтерські хаби, що допомагають військовим. Бо розуміла, що війна стосується кожного, і кожен має працювати на Перемогу. В одному з місцевих закладів культури як раз зорганізувалася потужна команда, яка займалася плетінням маскувальних сіток для українських військових.

 

Команда волонтерок на локації з плетіння маскувальних сіток для ЗСУ

«Я одразу приєдналася до команди однодумців та пристала до роботи. Спочатку було складно, бо потрібні певні навички. І дуже важко фізично, але думки про те що ця сітка, чи друга, чи десята захистить життя наших захисників, були найкращими ліками проти втоми. Ми плели по дві величезні сітки одразу, змінюючи кольори за сезонами. До нас приходили діти та приносили малюнки з побажаннями для бійців, серденька та янгелятка, які ми вкладали в пакунки з сітками та відправляли на фронт. Це щось неймовірне - така згуртованість людей в прагненні наблизити нашу Перемогу, а я лише частинка цієї справи», - зазначає Світлана Стрілець.

Життя різноманітне

Окрім волонтерської справи з плетіння сіток, згодом харків’янка почала брати участь у заходах, що пропонували переселенцям місцеві громадські організації. Перші курси, що почала відвідувати – уроки української мови. Їх організувала для внутрішньо переміщених осіб ГО «Інша жінка». І хоча пані Світлана приїхала з «російськомовного» Харкова, вона принципово перейшла на українську ще з 2014 року. Втім не вважала зайвим удосконалити свою співочу та ходила на курси.

 

Захід, організований ГО «Інша жінка» в центральній міській бібліотеці

«Також мені були дуже цікаві лекції з історії України та Полтавщини, екскурсії містом, відвідування місцевих музеїв, зустрічі з видатними полтавцями, що організовували для переселенців. Це дало змогу усвідомити, що попри війну життя продовжується, що не можна замикатися на одній справі, а потрібно знаходити те, що відволікає, надихає та надає сили й надалі виборювати нашу Перемогу», - зізнається Світлана.

Вальс до Перемоги

Згодом у Світлани народилася ідея створити проєкт «Вальс до Перемоги». Чому саме вальс? Одного разу, під час якогось заходу, жінки обмінювалися думками, що зроблять в день нашої Перемоги. Одна з них сказала, що мріє станцювати вальс зі своїм чоловіком, однак обидва не вміють цього.

«Я запропонувала провести тренування та навчити бажаючих танцювати вальс. Адже танцюючи, ми допомагаємо собі та своєму тілу. Тобто не тільки отримуємо масу задоволення, більш пружне і гнучке тіло, а ще й виховуємо стресостійкість, що є вкрай важливим в теперішній час», - впевнена Світлана.

 

Танцювальний проєкт «Вальс до Перемоги», ініційований Світланою Стрілець

Впродовж декількох занять вальсувати навчилися всі, навіть ті, хто до цього не вбачав у себе таких талантів. І все завдяки наполегливості, терпінню та завзятості тренерки пані Світлани. Для бажаючих проєкт було продовжено, учасниці та учасники навчилися інших танців під українську музику. Тобто танцетерапія виявилася ще й патріотичною.

 

Танцювальні заняття дають психоемоційну підтримку

Усвідомлюючи позитивний вплив мистецтва на людей, постраждалих від війни, Світлана Стрілець намагається долучити переселенців до культурних заходів, що відбуваються у Полтаві. Вона дізнається про те, які концерти чи зустрічі можна відвідати безкоштовно або за пільговою ціною, та через соцмережі поширює цю інформацію поміж ВПО. В цьому сенсі харків’янка знов надає шану полтавцям – адже багато закладів культури резервують певну кількість місць для безплатного відвідування своїх заходів для волонтерів, військових та переселенців.

«Взагалі я дуже вдячна долі, що опинилася саме в Полтаві. Бо Полтава не лише прихистила, а й надала мені нові напрямки для розвитку. Мені здається, що моє життя зараз набагато активніше, ніж було раніше. Тут я зустріла цікавих людей, неперевершених особистостей, які збагатили мене ментально», - говорить Світлана.

На даний час жінка має ще багато планів щодо подальшого життя та активності на Полтавщині. І поки що не планує повертатися до рідного Харкова, бо попри те, що пройшло півтора року, в пам’яті закарбувалися спогади про бомбардування міста та відчуття небезпеки. Єдине, про що мріє Світлана – це Перемога, яку вона наближає, підтримуючи наших захисників.

Світлана Денисенко