

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада в низці західних країн відзначають Хелловін, який походить від стародавніх кельтів. В Україні є схоже свято - Велесова ніч, традицій якої дотримувалися ще в дохристиянські часи.
Цього дня тоншають усі кордони між потойбічним та нашим світами, духи предків повертаються до своїх нащадків, щоб благословити весь рід. Вважали, як вшануєш пращурів, так вони захищатимуть тебе і твою родину.
Цього дня було заведено прикрашати будинки горобиною - робили це щоб відлякати злі сили. З цією ж метою під порогом розсипають сіль. Також прикрашали оселі гарбузами, яблуками та осінніми квітами.
У давнину люди не могли збагнути багато довколишніх речей, які були сильнішими за них. Тому прагнули вмилостивити навколишній світ, зрозуміти його, навчалися жити в гармонії з природою. Усі явища персоніфікували, отримували назву.
Духи природи не були тільки добрими, або злими. За переказами, вони допомагали, коли до них ставилися шанобливо та шкодили, коли з ними не рахувалися.
Тож згадаємо міфологічних істот, які були характерні для нашого регіону.
Дух домового вогнища, вартовий і покровитель дому, домашніх пожитків і родини. Вважалося, що домовик є в кожній оселі. Живе він під піччю, чи в запічку, полюбляє сидіти на горищі.
З домовиком завжди можна було домовитися. У душі він не злостивий, і коли йому не перечити, то з ним легко вжитися. Домовичок любить, щоб його поважали й враховували його думку.
При доброму ставлені, домовик сприяє господареві, пильнує хату. Вночі будить, як трапиться пожежа, а чи залізе злодій. Коли ж домовичок розсерджений він відчиняє вікна і двері, турляє посуд. Щипає, тривожить сонних господарів.
Буває, що домовик у хаті голий. Це тоді, коли там хвороби, негаразди, злигодні, втрати. За звичаєм, молодих на весіллі садовили на вивернутого кожуха, щоб одягти, задобрити домовика, не пустити його в хату до молодої сім'ї голим, бо з ним увійде і нещастя.
При переході у нову хату, господиня востаннє топила піч, після чого вигрібала увесь жар у чистий кошик, примовляючи: "Просимо ласкаво, дідусю, на нове житло з нами!". У новій оселі жар той висипали в піч. Карає домовик за те, що нешанобливо ставляться до померлих родичів, не допомагають подорожнім, сусідам, погорільцям.
Домовик так звикає до свого помешкання, що коли його не запросять, як слід при переході до нової оселі, то він залишається жити в холодних стінах, хоч і дуже любить тепло. Плаче та охає домовик на горе, а на радість штукарить, пісні співає, сміється, інколи грає на гребінці, сповіщаючи про весілля, чи іншу щасливу подію. Любить хатній дух тієї сім'ї, де живуть у мирі та злагоді й тих господарів, що працьовиті та охайні.
Добрий дух обійстя, що охороняє від мору, пожежі, грабунку, всю живність і все добро у дворі. Сприяє добробуту, розквіту, багатству.
Дворовик, за переказами, був підвладний домовикові, допомагав йому і слухався у всьому. Та все ж він був більшим халамидником і штукарем, міг утнути таких капостей, що господарі за голови хапалися.
За уявленнями, дворовик виглядає маленьким дідком з бородою. Він завжди охороняє своє обійстя, а як зазіхає сусідський дворовик, то бувають сварки.
Дворовик є у кожному господарстві. І тільки при поганому ставленні до нього, він може піти геть. Коли таке буває, погано тому двору, хутко дізнаються про це злидні й настає зубожіння господарів.
Злидні - міфічні істоти, що уособлюють нещастя, лихо та біду. Уявляються ці представники нечистої сили маленькими, зморщеними істотами в лахмітті. Живуть у старих млинах зі страшною баберою, на ймення Лихо однооке і прислужують їй. Звідти злидні переселяються в намічений дім за піч.
Вважалося, в будинку в якому оселяться злидні там біда і нестатки надовго. Злидні за собою ще й лихо можуть привезти. На Полтавщині можна почути приказки: "Прикликати злидні не штука, та вигнати - мука".
З переказів бачимо, що у справжніх господарів, злидні не поселяться. Живуть вони там, де немає роботи, а лише гульбища та горілчаний дух, де господарі не дбають про добробут та достаток. Тільки ж візьмуться господарі за розум, стануть до роботи - злидні йдуть з того дому.
Міфологічне уособлення нечистого духа, який оберігає скраби. Він є вірним охоронцем скарбів свого господаря, затримує злодія і віддає його на поталу хазяїну, допомагає тому протягом життя.
Проте все це він робить тільки тому, що господар, заклався з ним, запродав душу. Після смерті того чоловіка скарбник з'являвся зі зграєю ворон і показавши запис кров'ю про запродану душу, вириває її у грішника.
Лісовий дух, господар лісу. Найчастіше його змальовують, як старезного, кошлатого дід, який на відміну від людей не має тіні. Дідусь маленький, бородатий, швидкий та хитрий. Живуть лісовики на густих деревах, або в дуплах сухих дерев.
Перед людиною лісовик з'являється у вигляді звіра, або знайомого чоловіка, заманює в хащу і водить по лісу. Буває так, що гукає цілує ніч. Тоді головне до нього не відгукуватися.
Обізнані люди говорять, що втекти від лісовика можна одягнувши свою одежину навиворіт, або ж треба голосно заверещати, тоді він відпустить. Вважається, що лісовик водить не тільки неуважних, а карає тих, хто полюбляє лайку та прокльони.
Водяник живе у кожній водоймі. Це за переказами, старий дід з дужим глухим голосом, вбраний у шати з мулу, борода в нього трав'яна, волосся з водорості, тіло в риб'ячій лусці.
Має водяник кришталевий палац і старшує над русалками. Риби - його худоба. Улюблена риба водяника сом, він на ній їздить. Обізнані рибалки сома відпускають, а в'юнів та раків не беруть - то їжа водяника.
Вночі водяник забавляється тим, що голосно плескає по воді. Риба втікає перед ним і її добре ловити в сіті. Як розсердиться водний господар, то ламає млини, греблі рве. Любить плавати на великому корчі.
У народі вважали, що особливо берегтися водяника мають ті, хто купаються після заходу сонця. Першими жертвами водяного господаря є п'яниці.
Мельники й рибалки задобрювали водяників, кидаючи йому хліб, варену рибу, грудкову сіль. Поки водяник сіль лиже, рибалки рибу ловлять. На свята задобрювали водяника горілкою.
Від дієслова жирувати - жити багато, розкішно. Дух, який живе в домі й наділяє дім достатком, добром. Виявляє себе тим, що бешкетує, вилизуючи посуд, торохкотячи тарілками, бенкетує. В народі його ще називають лизнем. Одна з іпостасей домовика.
Польовий дух, міфічний володар полів. Як і інші духи, польовик може прибирати різного вигляду (чоловіка, козеняти, птаха, бугая тощо), зваблюючи людей і вводячи їх в оману.
За переказами, живуть польовики по степах, полях, ярах, ямах. Уявляли польовика в образі чоловіка у білій сорочці, або зовсім голого. Ще кажуть, що польовик може бути чорним, як земля, з очима різного кольору, замість волосся на голові в нього довга зелена трава, шапки й одягу він не має, бо літає так швидко, що вітер зриває з нього всяку одежину. Як хліб буває високим, то й польовик буває в рівень з хлібом, а як хліб вижнуть, то він стає, заввишки як стерня.
Великий штукар польовик, добрим норовом нагадує домовика, але буває сердитим, і тоді, як і лісовик збиває людей з дороги, а особливо втішається над п'яничками.
Польовик часто творить добро й радіє з того. Як дитя заблукає у високих травах, то він виведе на стежину. Працьовитому господареві жито збереже від граду, дощ у жнива від нивки відведе. На зиму провалюється господар полів у яму і спить там до ранньої весни.
Міфічний персонаж, різновид нечистої сили. Він літає низько над землею, особливо на роздоріжжі. Прибирає вигляду різних тварин, як то кота, пса, чи якогось птаха, гада. Чіпляється до пізніх перехожих, примушує блукати, заводить у болото, у рів, у хащі. Або ж збиткується, примушуючи людину кружляти на одному місці.
За переказом, блуд разом з іншою нечистю, що повстали проти верховної сили, були скинуті з неба. І упала нечиста сила на землю. Де, яка міфічна сила впала, там і оселилася: лісовик в лісі, водяник на водоймах, польовик у полі. І тільки один дух до землі не долетів, а завис у повітрі. З тих часів блукає він над землею і людям шкодить.
Дід невеличкого зросту, з білим, як сніг волоссям і довгою сивою бородою, простоволосий, босий, у теплому одязі, в руках тримає залізну булаву. Живе в лісі, а якщо заходить в село - чекай жорстоких морозів.
Дух болота, який живе в у глибині трясовини в кам'яниці й підтримує там лад. Болотяник - рідня лісовикам, водяникам та іншим духам. Дружина його - болотниця, діва утоплениця.
За переказами, перекидається болотяник ченцем, виходить до подорожнього та заманює його в болото. Взагалі любить гуляти біля своїх володінь, лякати людей і скотину. А то сидить у багні й видуває повітря, плямкає - кажуть, болотяний газ виходить.
Ще болотяник влаштовує пастки для нетямущих: зелена травиця чи колода, а під ними підступна трясовина, безодня.
Водяні діви - молоді красуні, котрі живуть на дні річки в кришталевих покоях. Вночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег озера чи річки, розчісують коси й водять танки. Своїм чудовим співом вони заманюють дівчат та юнаків, затягують їх у воду та лоскочуть.
За уявленнями наших пращурів, русалками ставали молоді дівчата, які втопилися. Вважали, що русалки гарні з лиця, з русими або зеленими косами з осоки, зеленими або чорними очима.
У воді русалки пустують, плавають, сідають на колесо млина, пірнають під нього в шум, заплутують сіті рибалкам, псують греблі, ловлять гусей і заплітають їм крило на крило.
Хвиля на воді - танці русалок, шум хвилі - пісні. Вони гарні, співучі й веселі, але разом з тим і небезпечні, як вода, в якій вони живуть.
З плином часу, людина зрозуміла природу речей, отримала можливість користуватися всіма досягненнями науки й техніки, але все ж інколи, коли вдома потрібно знайти загублену річ - звертаємося з проханням про допомогу до домовичка і сподіваємося на чудо.
Література використана при підготовці статті: "Українська міфологія та культурна спадщина" Олексія Кононенка".