Полтавські емігранти підкорюють світ: відомі вихідці з Полтавщини, які прославили Україну

За даними ООН, з початку російського вторгнення понад 6,5 млн українців виїхали в інші країни. Згодом, за прогнозами, їхня кількість може досягти 8,3 млн осіб. З основних напрямків — Польща, Німеччина, Угорщина, Італія, Словаччина, Чехія Румунія, Молдова, а також  інші європейські країни. 

Цього року тема вимушеної еміграції актуальна для українців як ніколи. Тому ми започатковуємо серію матеріалів про видатних емігрантів з Полтавщини. Протягом наступного місяця наші журналісти за допомогою ексклюзивного видання “Полтавська діаспора” авторства Олександра Панченка розповідатимуть захоплюючі історії про наших славетних земляків та їхній внесок світове надбання.

Кожен матеріал у цій серії є унікальною підбіркою архівних даних, автобіографічних записів, ексклюзивних фотографій та спогадів близьких і рідних. Ви дізнаєтесь про видатних людей які прославили наш полтавський край. І першим з них буде Іван Боришко, який увійшов в історію як японський сумоїст Тайхо Кокі. Його батько, Маркіян Боришко родом з села Рунівщина тодішньої Полтавської губернії (нині це село знаходиться на межі Харківської та Полтавських областей), але царат, а згодом і радянська влада спочатку загнали його на Сахалін, а потім у концтабір-резервацію для українців та поляків.

Життя майбутньої легенди сумо розпочалося 29 травня 1940 року у сахалінському містечку Сікука (нині Поронайськ). Його батько, Маркіян Боришко переїхав туди ще у далекому 1900 році.   Оселившись у підконтрольному японцям містечку Сікука Маркіян поступово налагодив своє життя. Вивчив японську мову, відкрив кілька дрібних мануфактур та ферм, а також у 1928 році одружився з молодою красунею Кійо Ная, яка працювала продавчинею у місцевому ательє.   До речі дівчина, попри велику різницю у віці (18 років) та вороже ставлення японців до іноземців, покохала Маркіяна та, навіть, після вимушеної розлуки з чоловіком до  кінця життя зберігала йому вірність та ніколи більше не вийшла заміж.   У подружжя Боришко-Найя народилося четверо дітей: дочка Кацуя (Катерина) та сини Масаесі (Володимир), Кодзі (Костянтин) і Кокі (Іван). Сім’я мала велике господарство: самі орали, сіяли, тримали корів, коней, овець, чорнобурих лисиць, пекли і продавали хліб. Українська працьовитість дозволили Маркіяну Боришку облаштувати в обласному центрі району власну справу – винно-очисний завод.

Але внаслідок напружених відносин між СРСР та Японією у період Другої світової війни уряд Японії у 1943 році заарештував Маркіяна за підозрою у шпигунстві на користь Радянського Союзу. Чоловіка помістили в резервацію в селі Мікінай (Сахалін), де утримували вихідців з України й Польщі.

А через два роки коли радянські війська окупували острів родина Кійо Ная, як інші 400 тисяч японців та корейців, була екстрено евакуйована на підконтрольну Японії території префектури Хоккайдо. Тоді 5-річний Іван Боришко востаннє побачив свого батька перед тим, як навіки розлучитися з ним. Наразі відомо, що після резервації радянська влада репресувала Маркіяна, як колишнього білогвардійського офіцера. Три роки поспіль він, як знавець японської мови та місцевих традицій,  працював перекладачем з японської в органах контррозвідки “СМЕРШ”. А у 1949 році Маркіяна Боришка засудили до десяти років ув'язнення по сфабрикованій справі. Звільнили його лише у 1960 році. Втім, того ж року він помер у лікарні внаслідок запалення легенів так і не дізнавшись долю своєї японської родини, про яку намагався віднайти хоч якусь інформацію усі ці роки.

А вона була досить таки тяжкою. Після евакуації Кійо спробувала повернутися до своїх батьків, але ті вигнали її з дітьми, звинувативши у шлюбі з російським шпигуном. 

Від неї та її дітей хафу (так японці зневажливо називають напівкровок, яких й донині не вважають собі за рівню та усіляко утискають) відвернулась уся рідня. Тому жінка вимушена була перебиватись випадковими заробітками. Так маленький Іван-Кокі, якому мати через цькування офіційно змінила прізвище з Боришко на Ная торгував на базарі бобами, щоб допомогти матері прогодувати свої братів та сестру.

Втім, зовсім скоро українські гени хлопця далися взнаки. Він виріс високим (180 см прим. авт.) та кремезним. Тому вже у 16 років Кокі отримав запрошення на заняття до Академії сумо.

Вступаючи на навчання Кокі Ная через свої фізичні дані та силу духу отримав від учителя прізвисько Тайхо, тобто “Величний фенікс”.

Спершу надій на блискучу кар’єру було небагато, бо Кокі важив лише 75 кг, що для сумо є вкрай мало. Але саме цей недолік змусив юнака вдосконалювати свою техніку. А професійне харчування, яке Тайхо вживав кілька разів на день досить швидко збільшили його вагу майже удвічі.

Зауважимо, що основна страва у школі сумо — чанконабе — густий суп, зварений із кількох видів м’яса, риби та овочів. Аби примножити калорії, його їдять зі щедрими порціями рису, запиваючи кількома літрами пива.

Тож на професійний ринг юнак вже вийшов з вагою 150 кг, що в поєднанні з відпрацьованими прийомами зробило сумоїста непереможним. У 1960 році 21-річний юнак перейшов до вищого ешелону японської професійної ліги сумо – макіноуті, що для Японії було безпрецедентним випадком. Загалом, на його рахунку 32 Імператорських кубки – нечуваний показник в історії сумо.

З вересня 1968-го Тайхо Кокі здобув перемогу у 45 матчів поспіль, що до 2015 було абсолютним рекордом в історії сумо. Серія перемог перервалася на 46-му бої у березні 1969-го через судівську помилку, яка спричинила національний скандал. Після внутрішнього розслідування у сумо ввели відеоповтори. Але ця “поразка” лише посилила народну любов японців до Івана-Кокі та перетворила його на справжнього національного героя. У 1971 він отримав ліцензію та відкрив авторську школу сумо Тайхо-бея.

А вже після  першого ішемічного інсульту у 1977 році Кіко прийняв остаточне рішення полишити спортивну кар’єру та зосередитись на тренерській діяльності. Однак проблеми зі здоров’ям й надалі переслідували його,  тому згодом управління школою переходило до зятя Тайхо та його найкращого учня Озуцу Такеши. Нарешті Тайхо зміг зосередитись на головних цілях свого життя  — пошуку батька та відновлення насильницьки втраченого зв'язку з Україною. Адже, попри безпрецедентне визнання японцями хафу-напівкровки, Іван завжди пишався тим, що він українець та мріяв відвідати країну своїх предків.

Усе життя японець українського походження Іван-Кокі намагатиметься дізнатися долю батька та повернутися до свого коріння.

Ну а щоб дізнатися чи вдалося Кіко віднайти хоч якісь відомості про свого репресованого батька та як сприйняла свого японського родича рунівська родина Боришків читайте у матеріалі книги “Полтавська діаспора”. 

Як придбати книгу Олександра Панченка "Полтавська діаспора. Велика енциклопедія": 1. Перерахуйте гроші за потрібну Вам кількість примірників на банківську картку автора: ПриватБанк 5168 7427 2288 3976 (Олександр Панченко) 2. Вкажіть у призначенні платежу ПІБ, номер телефону та адресу чи номер поштового відділення, на яке потрібно відправити енциклопедію. 3. Трішки очікування і книга у ваших руках! Вартість книги - 2000 гривень. 15% від вартості кожного примірника будуть перераховані на рахунок ЗСУ! Решта виручених грошей буде витрачена на проведення подальших наукових досліджень.