Український патріот та відданий християнин: як племінник Симона Петлюри з польсокого політика перетворився на українського Патріарха

31 липня 2022 0

Олександра Іоффе

Невідомі сторінки життя полтавця Степана Скрипника, який увійшов у світову історію як Патріарх Мстислав.

Серед видатних полтавців є не лише ті, хто відзначився активною культурною чи політичною діяльністю. Були серед полтавців і визначні духовні особи, які все своє життя присвятили захисту українських вірян та виборюванню права Української церкви на незалежність від російського протекторату.

Таким був патріарх Мстислав, який став не тільки першим, але був визнаний найстаршим (за віком) патріархом в Україні, який, за всю історію християнської Церкви, найдовше перебував у сані архієрея.

Майбутній патріарх народився 10 квітня у 1898 році у Полтаві. При народженні він отримав ім’я Степан Скрипник. Про родину Скрипників відомо достатньо, адже батько Степана походив з роду полтавських козаків. А мати – Маріанна була рідною сестрою Симона Петлюри.

Сучасники згадують, що родина Скрипників була побожна та освічена. Тож, свої дитячі та юнацькі роки Степан провів у Полтаві, де навчався у Полтавській першій класичній чоловічій гімназії. З невідомих причин навчання хлопець так і не закінчив, але припускаємо, що це було пов’язано з його громадською діяльністю. Ще під час навчання у гімназії він почав активно цікавитись національним рухом та політичною діяльністю. Таємно від батьків хлопець брав участь у нелегальних гуртках учнівської молоді. А вже згодом, у 1916 році став юнкером козачої офіцерської школи в Оренбурзі, яка за чотиримісячною програмою готувала прапорщиків.

У роки революції Степан Скрипник розпочав свою військову кар’єру. В березні 1918-го 20-річний Степан вступив до кінно-гайдамацького полку імені Костя Гордієнка, а згодом і 3-ї Залізної стрілецької дивізії. В ході кампанії був заарештований німцями разом із Симоном Петлюрою, провів у Лук’янівській в’язниці Києва понад чотири місяці.

Після свого звільнення в березні 1919 року в бою з більшовиками Степан отримав поранення ноги. Після одужання він деякий час служив особистим ад’ютантом головного отамана УНР Симона Петлюри (1920-1921). У серпні 1920 року Степан Скрипник, як офіцер 6-ої Січової стрілецької армії, взяв участь в обороні Замостя, де чотири тисячі українців та поляків стримували наступ 16-тисячної армії Будьонного.

А після вимушеного відступу українського війська за Збруч Степан Скрипник оселився на Волині, яка відійшла до складу Польщі. Там же у 1921 році він одружився з Іванною Вітковицькою, яка походила з родини галицьких інтелігентів і працювала вчителькою у Стрию. Згодом у подружжя народилося троє дітей – Ярослав, Тамара і Маріанна.

Після закінчення польсько-радянської війни у 1923 році Степан Скрипник вимушено емігрував до Варшави.А коли через три роки Симона Петлюру у Парижі застрелить імовірний агент НКВС Самуіл Шварцбурд Степан Скрипник прийме остаточне рішення продовжити свою проукраїнську діяльність вже на політичній ниві.

З травня по квітень 1927 року Степан здобував освіту на Перших самоврядних курсах для ґмінних урядовців (з пол. gmina — найменша адміністративна одиниця в Польщі, місто, село або група сіл і міст прим.авт). А до 1930 рр. Скрипник додатково пройшов навчання у Вищій школі політичних наук у Варшаві.

У листопаді того ж року Степану Скрипнику вдалося стати депутатом Польського сейму від Волині й Полісся, де він представляв партію "Волинське Українське об’єднання". Згодом Скрипник ще двічі переобирався до польського парламенту — 1935 року за мажоритарною системою по Кременецько-Дубенській окрузі та 1938 по Луцько-Горохівській. На засіданнях парламенту у Варшаві Степан рішуче захищав інтереси українського населення та православної церкви у Польщі. Зокрема, він виголосив понад 20 протестних промов примусового окатоличення православних українців, побив посла-комуніста Фердинанда Ткачова, а також рішуче протестував проти укладення додаткової угоди між урядом Республіки Польщі та Ватиканом, внаслідок якої було знищено понад 100 православних церков Підляшшя та Холмщини.

Друга світова війна застала Степана Скрипника у Польщі. Тож з перший днів війни майбутній патріарх опинився під нацистською окупацією. Разом з тим дружина та діти Степана перебували у Львові, що стало для них фатальним. 6 травня 1940 року німці за й досі нез’ясованих обставин стратили Іванну Вітковицьку. Поховали жінку на Личаківському цвинтарі. З того моменту вдівець виховував дітей самотужки, а сильне кохання до дружини не дозволило йому повторно взяти шлюб.

Сімейне горе відвернуло Степана від активної політичної діяльності і він все більше поринав у релігійне життя.

Зауважимо, що у майбутнього патріарха було чимало родичів з-поміж духовних осіб. Варто лиш згадати прабабусю схіігуменію Антонію Петлюру, одного зі співзасновників Київського Іонинського монастиря ієромонаха Аркадія Марченка та замученого більшовиками архієпископа Омського Сильвестра (Ольшевського).

Тож виховуючись у релігійній родині, багато членів якої були тісно пов’язані з Православною Церквою, не дивно що Степан Скрипник на 50-му році життя вирішив присвятити себе служінню Церкві та боротьбі за автокефалію.

У вересні 1941-го він увійшов до складу "Тимчасової адміністрації Української православної церкви" на Волині. На початку квітня 1942 року у Києві Степан був висвячений у диякона, а невдовзі і у священика. А вже на початку травня 1942 року 50-річний отець Степан постригся у ченці під іменем Мстислав.

З червня того ж року він їздить Україною виступаючи за відновлення Української Автокефальної Православної Церкви. За його активну місіонерську діяльність та проукраїнську позицію вдосвіта 14 травня 1942 року при закритих дверях у каплиці у стилобаті Андріївського собору у Києві його було таємно висвячено на єпископа Переяславського.

Після висвячення у сан єпископ Мстислав продовжував відроджувати парафії своєї Переяславської єпархії. На той час до неї входили Харків та Полтава. Він наставляв священиків і хрестив мирян. Але поступово пастирська активність владики викликала все більше роздратування у нацистів.

Вже у серпні того ж року єпископу наказали залишити Київ і "за жодних обставин" не з’являтись на правому березі Дніпра. Мстислав Скрипник знехтував забороною і вже за кілька тижнів взяв участь у нелегальному Луцькому соборі єпископів УАПЦ. Він і ще два ієрархи таємно підписали у Почаївській лаврі Акт поєднання Автокефальної та Автономної церков, який означав фактичне визнання існування єдиної Української Автокефальної Православної Церкви

Але нацисти не визнали Акт поєднання церков, а у середині жовтня 1942 року гестапо заарештувало владику Мстислава у Рівному. Він провів близько семи місяців у в’язницях у Рівному, Житомирі, Києві, Чернігові та Прилуках. На початку березня 1943 року гестапо знову перевезло єпископа Мстислава до Києва і тут посадило до камери смертників. Від розстрілу владику врятували друзі, зокрема, його знайомий УНР-івець, колишній сотник Дмитренко.

Після звільнення у 1944 році єпископу Мстиславу вдалося евакуювати частину українського православного і греко-католицького духовенства та їхніх родин до Західної Європи. Перед наступом радянських військ він сам був змушений виїхати до Німеччини, а далі емігрувати до Франції, потім Канади.

Навесні 1947 року собор єпископів УАПЦ підніс владику Мстислава до стану архієпископа. Наступні три роки він працював як архієпископ Вінніпега і всієї Канади. А згодом у 1950 році перейшов до Української Православної Церкви США. З ініціативи владики Мстислава того ж року у США відбувся собор поєднання Української Православної Церкви.

Також завдяки зусиллям владики Мстислава у місті Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі) 60-х роках був заснований центр українського православ’я з Консисторією, видавництвом, друкарнею, бібліотекою, семінарією, музеєм та храмом-пам’ятником українським мученикам за віру. Поруч із храмом владика Мстислав також облаштував цвинтар Святого Андрія, де нині поховано близько 10 тисяч українських діячів, померлих на чужині.

У 1971 році Мстислава обрали митрополитом Української православної церкви у США. Однак, через 19 років владика Мстислав прийняв рішення повернутися в Україну. Тож, у червні 1990 року у Києві на всеукраїнському соборі духовенства і мирян владику Мстислава обрали патріархом Київським і всієї України УАПЦ. А вже 18 листопада того ж року у храмі святої Софії у Києві відбулася його інтронізація. Таким чином владика Мстислав став першим в історії патріархом Київським і всієї України.

А от щоб дізнатися якими були три останні роки життя та пастирського служіння патріарха Мстислава читайте у матеріалі книги “Полтавська діаспора”.

Як придбати книгу Олександра Панченка "Полтавська діаспора. Велика енциклопедія":

1. Перерахуйте гроші за потрібну Вам кількість примірників на банківську картку автора: ПриватБанк 5168 7427 2288 3976 (Олександр Панченко) 2. Вкажіть у призначенні платежу ПІБ, номер телефону та адресу чи номер поштового відділення, на яке потрібно відправити енциклопедію. 3. Трішки очікування і книга у ваших руках! Вартість книги - 2000 гривень. 15% від вартості кожного примірника будуть перераховані на рахунок ЗСУ! Решта виручених грошей буде витрачена на проведення подальших наукових досліджень.