«Коли дитина сердиться — це добре»: психологині про емоційний інтелект дорослих і дітей

Вчора 0

Емоційний інтелект — це модне словосполучення, що давно живе в інстаграм-рілсах, книгах із самоусвідомлення і кар’єрних порадах. Але чи розуміємо ми справді, що воно означає — для себе, для дітей, для сімейних стосунків? Як EQ (emotional quotient) впливає на наше здоров’я, навички спілкування, а подекуди — і на психіку? Ми записали розмову з двома фахівчинями, щоб відповісти на ці питання.

«Нормально» — не відповідь

Психологиня для дорослих центру ментальної підтримки Ментал Хаб Альона Стецович:

Так, зараз про емоційний інтелект говорять усюди — особливо в соцмережах. Але давайте будемо чесними: рілсики в інстаграмі — це не EQ. Це лише поверхня. Насправді, EQ — це здатність розуміти свої емоції, вміти їх назвати і регулювати. І — не менш важливо — бачити емоції інших і знати, як на них реагувати. У нашому пострадянському контексті з емоціями було не дуже. Хлопчикам — не плакати, дівчаткам — не сердитися. Такі установки формували звичку пригнічувати емоції. А коли ми не вміємо їх називати — ми не розуміємо себе. І в моменті, коли на тебе накочує тривога чи гнів, ти навіть не можеш сказати: «Мені погано», не те що «Мені страшно» або «Я розчарований».

Емоційний інтелект — це проти «нормально»
— Як ви зараз почуваєтесь?
— Тривожно і боляче.
— От це — вже про емоційний інтелект. Бо ви назвали конкретно.
Про це ще можна жартувати: я дуже люблю слово «нормальний». Але коли «нормальні» зустрічаються — виявляється, вони всі різні.

«Це ж просто — сказати дитині, що ти зла»

Психологіня Альона Стецович:

На консультаціях я часто починаю з простого запиту: «Спробуйте назвати 10 емоцій». Люди зазвичай називають три — і зупиняються. Тому я рекомендую просту практику: роздрукувати «квітку емоцій» і щодня запитувати себе: «Що я зараз відчуваю?» Увімкніть таймер кілька разів на день — і просто фіксуйте. Це й є тренування. Так само важливо вчити дітей через себе. Якщо мама каже: «Я зараз не хочу говорити, бо злюсь» — це величезний внесок. Бо дитина це чує, запам’ятовує, копіює. А потім сама в садочку каже: «Я не хочу гратись, бо мені сумно». Це і є перенесення моделі.

«Якщо дитина сердиться — слава Богу, вона жива»

Дитяча психологиня центру ментальної підтримки Ментал Хаб Інна Рокотянська:

Ми не народжуємось із емоційним інтелектом. Це не щось, що дається від природи. Це здатність, яка розвивається. І перші, хто її формує — це дорослі поруч: батьки, вчителі, бабусі.Якщо ви бачите дитину, яка вміє називати свої емоції: «Я злюсь, бо…» — знайте: її цьому навчили. Це не вроджене. Важливо розуміти: EQ — це не те саме, що IQ. Дитина може мати високий інтелект, але не вміти впоратися зі злістю. І навпаки — дитина може бути не дуже успішною в навчанні, але прекрасно усвідомлювати свої стани.

До 14 років емоції — це лімбічна система.
В дітей ще не працює абстрактне мислення. Вони не можуть «зрозуміти», що з ними. Але можуть відчувати. Завдання дорослого — допомогти їм це назвати.

Як зрозуміти, що в дитини високий EQ?

Психологиня Інна Рокотянська:

По зовнішності — ніяк. Але в розмові — легко. Якщо дитина може пояснити, чому вона мовчить, чому відійшла, що відчуває — це вже про емоційний інтелект. Це вміння бути в контакті з собою.
Навіть у грі можна це побачити. Наприклад, якщо дитина грає з іграшками й каже: «Ведмедик сумний, бо з ним ніхто не грає» — це означає, що вона здатна розуміти емоції інших. Це перші кроки до емпатії.

А як із дорослими? Визначити EQ складніше ?

Альона Стецович:

Є дорослі, які просто вивчили шаблони: як правильно реагувати, як дивитися, як підтримати. Але це — «відзеркалювання». Це не завжди справжність.
Насправді, у тривалій розмові дуже швидко видно, чи людина в контакті з собою, чи вона уникає розмови, говорить загальними фразами або взагалі не чує запитань.

Мій особистий фільтр: якщо людина часто говорить шаблонно або відповідає на питання — питанням, то це про уникання. І, найімовірніше, це свідчить про низький рівень емоційного усвідомлення.

Люди з EQ — це легко

Альона Стецович:

Коли ви спілкуєтесь із людиною, яка має високий EQ — вам легко. Це природно, живо. Там є глибина. Там є сенси. А коли емоції «мертві», коли говорять так, як треба, щоб тебе «відчепилися» — це навчений рефлекс. Так часто поводяться підлітки. Вони кажуть не те, що відчувають, а те, що «правильно» сказати. Це про виживання, а не про відкритість.

І насамкінець: емоції — це нормально

Інна Рокотянська:

Якщо ваша дитина сердиться — радійте. Це означає, що вона жива. У неї є емоції. А емоції — це життя.

Альона та Інна підібрали добірку книжок для дорослих — із науковим підґрунтям і без інстаграм-банальностей:

Денно Ґоулман «Емоційний інтелект» ;
Джил Хессон «Кишенькова книжка емоційного інтелекту»;
Марк Лівін Ілля Полудьоний «Простими словами: як розібратися у своїх емоціях» ;
Ліндсі К. Гібсон "Дорослі діти емоційно незрілих батьків";

Інна рекомендує гру «Територія без провини», створену тренерами з ненасильницького спілкування. Її вже адаптовано в Україні для родин, шкіл і терапії.

Емоційний інтелект — це не про тренінги, а про щоденну звичку називати те, що з вами відбувається. Почніть із себе. Назвіть емоцію. Не «нормально». А, наприклад: тривожно, злюсь, вдячна, розгублена. Саме з цього починається контакт. І з собою. І з дітьми. І зі світом.