Великодні традиції українців: головні обряди та заборони свята

Нині традиційно Великдень святкують у неділю після першого повного місяця, що слідує за весняним рівноденням. У 2025 році свято припадає на 20 квітня. 

Розберімося ж разом у традиціях святкування Великодня українцями та символіці, приурочених до цього дня.

Коли українці починають готуватись до Великодня?

За духовну підготовку до Великодня українці беруться ще за 40 днів до свята. Саме тоді починається Великий піст – час відмови від м’ясної, молочної їжі, яєць, а також час духовного загартування. Так віряни очищують не лише тіло, а й душу. У християнстві піст ознаменований сорокаденними стражданнями Христа в пустелі.

Найсуворішого посту дотримуються в останній, сьомий, тиждень, тобто напередодні Великодня. Тоді ж починають готувати до свята й оселю та страви. Особливо важливими вважаються останні три дні перед воскресінням Христа.

Чистий четвер

Значення цього дня та обряди напряму відображені в його назві. У чистий четвер ще до сходу сонця селяни прибирали у хатах, стайнях, коморах та на подвір’ї. А в саду і на городі господар згрібав у купу листя, бадилля бур’янів й підпалював, щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й всякої нечисті. Робилося це зі спеціальним закликанням:

Смерте, смерте, іди на ліси, іди на безвість, іди на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас із своєї комори. Смерть з морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!

Також цього дня, до сходу сонця, “поки ворон дітей не купав”, українці брали освячену напередодні вербу, додавали її до купелі та вмивалися. Дехто запарював її ще звечора.

– Потрібно було гарно вмитися й тоді взяти цю воду та вилити на перехресті, аби віддати всі хвороби туди. Тут ми бачимо накладання старих вірувань на християнські, адже на перехрестях живе нечисть, відьми. Говорили, що в цей час не можна ходити навпростець через перехрестя, бо наберешся чужих негараздів. Ще у чистий четвер стригли дітей, вважалось, якщо цього дня постригтися – голова не болітиме. А жінки, аби голови не боліли, мили волосся.

Господині в Чистий четвер готували сіль для великоднього столу. Грудку солі загортали в ганчірку й клали у піч. Коли ганчірка обгорить, сіль збирали і зберігали до свята. Як сідали розговлятися, господар клав сіль на хлібину і все це ставив на покуті під образами. Далі цю сіль давали худобі при шлункових недугах.

У четвер господарі кололи кабана, аби на Великдень приготувати ковбас та шинки. Однак куштувати м’яса до свята – заборонено. У додачу до кабана кололи й поросятко, яке запікали та носили святити до церкви разом із хріном. У такій обрядодії спостерігаються дохристиянські традиції своєрідного принесення жертви до дня народження нового сонця.

За християнським же віруванням саме у Чистий четвер відбулась Таємна вечеря, а Іуда зрадив Ісуса Христа. А тому, аби пом’янути земні страждання Спасителя, увечері в церкві відбувається Страсна служба або ж "Страсті". Раніше, поки йшла служба, у будинках по селах намагались дотримуватись тиші та не сміятися. Вмовкають після Чистого четверга до великодньої служби й дзвони.

Віряни, повертаючись зі служби, намагалися донести додому “страсну” свічку так, щоб вона не погасла. Опісля її полум’ям удома “випалювали” хрест на сволоці. Вірили, що тоді нечисть хату минатиме. Крім того, страсну свічку запалювали перед образами, коли мешканці дому чогось боялися: грози, під час хвороби, тяжких пологів. Давали цю свічку в руки й тим, хто помирає.

У деяких регіонах України Чистий четвер – це ще й Навський Великдень, тобто час, коли мерці можуть ходити по землі. А тому цієї ночі наші предки остерігались ходити вночі.

За повір’ями, опівночі мерці встають зі своїх могил та йдуть до церкви на Богослужіння, де каються в гріхах. Опісля – повертаються до могил. Однак цього дня вони не бояться ні хреста, ні молитви, а живих, які зустрінуться на шляху, можуть задушити.

Страсна п’ятниця

Цього дня у церквах виносять плащаницю, яку тричі обносять довкола храму. Замовкають у Страсну п’ятницю й дзвони, а про службу сповіщають биттям об дерев’яну дощечку, розміщену на дзвіниці.

До виносу плащаниці віряни нічого не їдять. А опісля вечеряють пісними стравами. Заборонена й праця, пов’язана із шиттям, прядінням чи рубанням, адже саме цього дня розіп’яли Ісуса Христа. Єдина дозволена для господинь робота – пекти паски та садити капусту.

Паска

Готували паски лише з білого пшеничного борошна, яке добре просіювали від висівок. На Галичині та в Закарпатті їх пекли у вигляді круглого хліба з орнаментами.

На Поліссі, зокрема у Рівненському районі, паски робили не надто великими, здебільшого їх не декорували. Зрідка для прикраси на верхівці додавали хрест із прісного тіста та плетінку по периметру. Випікали разом із паскою в цьому регіоні й "артуси", що за формою нагадували булки. Замішували їх лише з муки та борошна, а випікали у формах, змащених воском. Це був своєрідний різновид проскурки.

На Чернігівщині та Полтавщині робили сирну паску, в яку додавали багато яєць, цукор та родзинки. Її не випікали, а клали в форму, де затискали й вона вистоювалась до свята.

У деяких же селах пасок у п’ятницю не пекли. Пов’язували це з тим, що цей день – один із найбільш скорботних для християн. Водночас можна пояснити заборону на випікання пасок й дохристиянськими мотивами, адже П’ятниця вважалась жіночим божеством. Вона могла карати тих, хто вчинив провину. А тому, аби не набратися гріха, утримувались від певних видів роботи. Деякі ж дослідники в образі П’ятниці знаходять відголоски культу богині Мокоші.

Паску та її крихти наділяли магічними властивостями. Наші предки вірили: як западе в печі паска – лихий знак. Куштувати неосвячену паску – також табу.

Після куштування вже свяченої паски її крихти не викидали. Їх могли закопувати разом із подрібненою шкаралупою крашанок на полях для родючості або ж давати курям, аби краще неслися.

Великодня субота

Цього дня українці починають фарбувати крашанки. Роблять це в суботу, бо яйця зроблені у п’ятницю нібито швидко псуються.

Крашанки

Здебільшого для фарбування крашанок використовують червоний, жовтий, синій, зелений і золотистий кольори. Жовтий колір добували із торішньої трави чи яблуневої кори, для синього – варили проліски, а для золотистого – купували спеціальні порошки. Добували кольори і з ягід чорної бузини, лушпиння цибулі, кори з чорноклена, буряка, бузини.

Традиційно фарбували 13 яєць, які уособлювали 12 апостолів та Ісуса Христа. Найбільше робили червоних яєць, що символізують кров Спасителя.

– Яйце у дохристиянській вірі можемо пов’язати з богом Мартандою, який один рік в індоєвропейських міфах плавав у світовому океані червоним і круглим. А тоді його виловили брати й викували з нього людину. А вже за християнства бачимо, що червоний – це колір життя й крові Христа, а яйце – символ життя, – зазначає професорка ЧНУ ім. Б. Хмельницького Наталія Ярмоленко.

Цікаво, що віра в яйце як символ життя була пошириною у багатьох народів світу ще до християнства та мала однаковий зміст. Крім цього, символізувало воно й сонце. А тому яйце фігурувало в обрядах, які приурочували до відзначення нового сонячного року, що припадало на день весняного рівнодення. Тобто йдеться про період, коли нині ми святкуємо Великдень.

Сакральність великоднього яйця простежується і в народних іграх із крашанками, зокрема їхнього розбивання чи катання.

Поширеними були легенди про крашанки й релігійного змісту. Так, на Уманщині говорили, що “жиди та всякі недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: “Що в пелені?”, Христос каже: “Крашене та писане!” Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді – крашанки та писанки“.

На Полтавщині ж переказували, що крашанками Матір Божа забавляла маленького Ісуса, а на гуцульщині – що їх дарувала Пілатові, аби той змилувався над її Сином.

Поширеною є й така грецька легенда про символізм червоних крашанок:

Після того, як Спаситель вознісся на небо, Марія Магдалина прийшла до Риму, щоб там проповідувати Євангелію. У Римі вона стала перед імператором Тіберієм і піднесла йому червоне яйце, сказавши "Христос Воскрес!"

Писанка

Починали робити у суботу і писанки. Розписували яйця як жінки, так і чоловіки. У центральній Україні – здебільшого жінки. Малюючи писанки, замовляли собі та сім’ї долю на весь наступний рік.

Малювали писанки кісточкою (писачком) за допомогою розтопленого воску. Подекуди могли це робити й голівкою шпильки. Фарбували яйця поступово: від світлішого до темнішого кольору, замальовуючи воском місця, в яких мав зберегтися нанесений колір. Коли малюнок закінчений – писанки складали у череп’яну миску й клали до печі, аби стік віск.

Закінчувались великодні свята поминанням померлих і ритуальною трапезою на гробках, що зазвичай відбувалось на наступний після Великого світлого тижня понеділок. У цей день померлі предки єднались із живими. Навіть розпочинаючи трапезу на гробках, першу чарку господар родини випивав, звертаючись до померлих родичів "Христос Воскрес, дорогі…".  Існувало вірування, що в цей день аналогічний обід відбувався в померлих і на тому світі, де вони їли те ж, що й їхні живі родичі на землі.

Принесеною на гробки їжею ділилися зі старцями, просячи їх помолитися за рідних.

Повернувшись із кладовища, продовжувати трапезу могли й удома, що нагадує звичай предків-слов’ян розпочинати тризну вже після ритуалу похорон.