Жінка, яка створила полтавський дендропарк: історія Яніни Яценко

Сьогодні, 16:45 0

Ми продовжуємо розповідати про жінок-полтавок, чия праця змінила обличчя міста й залишила по собі живу спадщину. У цій історії — приклад того, як невисока, але надзвичайно вольова жінка змогла зробити те, що під силу далеко не кожному чоловікові. «Яніна Яківна дійсно була унікальною.

Народжена 1926 року в містечку Ставище на Київщині, дитинство вона провела у Полтаві, де її батько, знаний селекціонер, працював на дослідній станції. Після навчання в Харкові та роботи у Вінниці й Полтаві, у 1962 році вона стала інженером нового парку, який планували закласти на північній околиці міста. «Яніна Яківна дійсно була унікальною.

Вона пішла у вічність на 91-му році життя, у 2016-му, але слід її роботи залишився у кожному дереві Полтавського дендропарку», — згадує старша наукова співробітниця Полтавського краєзнавчого музею Олена Халімон. Народжена 1926 року в містечку Ставище на Київщині, дитинство вона провела у Полтаві, де її батько, знаний селекціонер, працював на дослідній станції. Після навчання в Харкові та роботи у Вінниці й Полтаві, у 1962 році вона стала інженером нового парку, який планували закласти на північній околиці міста.

Початкову ідею відтворити «зони всіх регіонів СРСР» Яніна Яківна змінила на пораду київського професора Леоніда Рубцова: створити ландшафтний парк, притаманний Полтавщині. Так з’явилися Українська діброва і зона Лісостепу, каскади ставків, видові майданчики, розсадник власних дерев. Вона була не лише талановитим інженером, а й людиною, яка брала все близько до серця. «Було дуже посушливо, і молоді ялинки біля театру почали всихати. Що робить Яніна? За власні гроші купує марлю, обмотує дерева, організовує полив, щоб створити їм мікроклімат. І так вони вижили», — пригадує пані Олена.

Її принциповість була легендарною.

«Вона не боялася сказати правду в очі начальству. Якби не її характер, парку б не було. Якось ми йшли парком і побачили, як двоє чоловіків рубають багаторічний ялівець на поминальні вінки. Я боялася, а вона підбігла й пояснила, скільки десятиліть ростуть ці гілки. Вони швидко зібралися і пішли», — з теплотою говорить Олена.

Дружба Олени Халімон та Яніни Яківни Яценко почалася вже після виходу легендарної дендрологині на пенсію. Разом вони ходили алеями дендропарку, який Яценко називала своєю «дитиною», і про кожен куточок якого могла розповідати годинами.

«Вона жила цим парком. Коли не могла потрапити туди, йшла до Білої альтанки, щоб хоча б здалеку побачити пірамідальні тополі, висаджені на його кордоні», — згадує Олена.

У 2002 році, на день народження Яніни Яківни, Олена вирішила подарувати їй особливі слова — вірш, у якому передала ту любов і ніжність, з якими обидві вони ставилися до парку:

Ти спиш, мов ковдрою, пухнастим снігом вкритий, мій любий парк, до самої весни.

Я ж побажаю, щоб тобі наснились лише чудові, кольорові сни.

Чи перша зелень, чи буяння цвіту, а може золотистий подолист.

Твої гілки, коли шумить ще вітер, і в кронах чути його свист.

Спи, любий парк, до зустрічі весною, до тебе подумки щоденно я біжу.

Коли ж не в змозі подолати в серці тугу, то до Альтанки Білої ходжу.

Вдивляюсь вдалечінь, а там на видноколі, мов вартові стоять твої тополі.

Для Яніни Яківни це було не просто привітання — а визнання того, що її праця й любов до зеленого куточка Полтави надихнули нове покоління берегти й цінувати парк.

Навіть після виходу на пенсію в 1990 році вона приходила до нього разом з Оленою Халімон, щоб передати знання й показати, що і де посаджено. «Вона оживала в парку. Коли вже не могла туди дістатися, приходила до Білої альтанки, щоб хоча б поглянути на пірамідальні тополі по його кордону».

За життя Яніна Яценко отримала срібну медаль і у 2011 році міжнародну премію «Земля жінок» від фундації Жака Роше.

Але головна її нагорода — парк, найбільший на Полтавщині, з понад 300 видами дерев і чагарників, закладений і вирощений за її проєктом.

«Я вважаю, що цей парк — це не лише дарунок від молоді шістдесятих, а й пам’ять про Яніну Яківну, про колектив людей, які з нею працювали.

Це приклад української жінки, яка, попри обмеження свого часу, здобула освіту, обрала професію і зробила значний внесок у розвиток міста», — каже Олена Халімон.

Яніна Яківна похована на Терновщанському кладовищі, поряд із дендропарком, який любила понад усе.

У 2026-му виповниться сто років з дня її народження.

І, можливо, найкращим вшануванням буде те, щоб парк, який вона виростила, залишався зеленим і доглянутим — таким, яким вона його мріяла бачити.