“Він був людиною подвійної ідентичності” — історик про життя та правління останнього гетьмана України Павла Скоропадського

Павло Скоропадський — одна з ключових постатей української історії початку XX століття, чиє життя та діяльність були тісно переплетені з доленосними подіями становлення української державності. Він зміг поєднати у собі і нашадка давнього козацького роду і офіцера російської армії та останнього гетьмана України. Але як йому вдалося поєднати ці  ідентичності? Чи була його влада справді незалежною? І чому, попри значні здобутки в розбудові держави, його правління завершилося повстанням?

Гетьман по крові

Павло Скоропадський народився 15 травня 1873 року у німецькому Вісбадені. Рід Скоропадських бере свій початок із XVII століття і тісно пов'язаний з історією українського козацтва. Вони були споріднені з багатьма відомими козацькими та шляхетськими родинами України, такими як Апостоли, Кочубеї, Розумовські, Тарновські та інші. Павло Скоропадський був прямим нащадком чотирьох гетьманів: Івана Самойловича, Данила Апостола, Івана Скоропадського та Кирила Розумовського. Це глибоке коріння в козацькій історії значною мірою пояснює інтерес родини Скоропадських до минулого України, адже історія козацтва була фактично історією їхнього власного роду.

Історик Віталій Скальський розповідає, що Павло Скоропадський провів дитячі роки у родовому маєтку у Тростянці Чернігівської губернії (нині Сумщина), де його виховував дідусь — Іван Скоропадський. У садибі Скоропадських була велика колекція предметів української старовини, портретів визначних діячів. У побуті родина дотримувалася старих українських звичаїв.

“Дід Павла і сам був козаком і розповідав йому історії легенди про їхні подвиги. І це формувало у Скоропадського усвідомлення себе нащадком козаків та окремості від московії та їх народу на якомусь підсвідомому, інтуїтивному рівні” — додає історик.

Освіта та військова кар'єра Павла Скоропадського у імперській армії

Він здобув освіту в аристократичних закладах російської імперії, зокрема у Пажеському корпусі в санкт-петербурзі, і розпочав військову кар'єру в Кавалергардському полку, де раніше служив його батько.
Скоропадський брав активну участь у російсько-японській (1904-1905) та Першій світовій (1914-1918) війнах, командуючи кавалерійськими підрозділами. Він отримав звання генерал-лейтенанта і в січні 1917 року очолив 34-й армійський корпус в Україні, де вперше зіткнувся з українським революційним рухом.

Переворот та прихід до влади

Після революції 1917 року в росії та деморалізації армії, в Україні розгорнувся національно-визвольний рух. Павло Скоропадський очолив 1-й Український корпус, а в жовтні 1917 року став отаманом Вільного козацтва. Попри конфлікти з Центральною Радою, він успішно відбив більшовицький наступ на Київ. Навесні 1918 року Скоропадський за підтримки Німеччини створив опозиційну "Українську Народну Громаду" і 29 квітня 1918 року був проголошений Гетьманом України, що призвело до розпуску Центральної Ради та створення Української Держави.

Віталій Скальський зазначає, що Скоропадський розумів неминучість повалення Центральної Ради, але не сильно прагнув влади. Його підтримав уряд Німеччини через відсутність інших підходящих кандидатів. Сам Скоропадський писав:

"Я все більше переконувався, коли я не здійсню перевороту тепер, у мене завжди залишатиметься відчуття, що я є людиною, яка задля свого власного спокою втратила можливість врятувати країну, що я боягуз і безвольна людина. Я не сумнівався у користі перевороту, навіть якби новий уряд не зміг довго протриматись". 

Чи була Україна окупована німецькою владою за часів Скоропадського?

За словами Віталія Скальського питання про окупацію України німецькою владою за часів Скоропадського є складним. радянська література однозначно називає цей період окупацією, зображуючи гетьмана німецькою маріонеткою. Дійсно, на території України перебувало до 450 тисяч іноземних військових, і німці мали значний вплив на політику.

Однак, німецькі війська прибули на запрошення Української Центральної Ради для боротьби з більшовиками і залишалися за згодою української сторони. Більше того, за правління Гетьманату активно розбудовувався централізований державний апарат: Рада Міністрів, реформована судова система з Державним Сенатом, розроблялося нове законодавство. Це свідчить про прагнення Скоропадського створити незалежну систему управління державою.

Здобутки Гетьманату Скоропадського

Розширення території та міжнародне визнання

Територія Гетьманату була значно більшою за сучасну Україну, охоплюючи східну Слобожанщину, Таганрог, Ростов та Гомель, де активно функціонували українські органи влади. Велись переговори про приєднання Кубані, а щодо Криму Скоропадський мав чітку позицію: "Україна без Криму не може жити".

“Важливо зазначити, що це були не просто юридичні формальності; на цих територіях були сформовані українські органи влади, діяли українські старости та поліція, тобто була саме державність”, — додає пан Віталій.

На міжнародній арені Україна здобула визнання від союзників Німеччини, встановила дипломатичні зв'язки та розширила зовнішньополітичні можливості.

Розвиток науки, освіти та культури

Засновано Українську академію наук, українські університети в Києві та Кам'янці-Подільському, відкрито 150 українських гімназій. Було надруковано мільйони підручників українською мовою, створено мережу культурних закладів: Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Національна бібліотека, Український театр драми та опери.

“Павло Скоропадський постає не просто як політичний лідер, а й покровитель науки та культури. Він активно інвестував у розвиток цих галузей, адже розумів наскільки це важливо для розвитку української нації”, — розповідає історик.

Формування оборонної системи

Активно розбудовувалася армія, створювалися Запорізька, Сердюцька дивізії та Січових стрільців. Було відновлено козацтво, створено Генштаб, запроваджено погони, звання та присягу.

Економічне відродження

Відновлення приватної власності та підтримка вільного підприємництва стимулювали виробництво. Було налагоджено грошовий обіг, удосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито українські банки та нові акціонерні компанії.

Скандальні земельні реформи

Земельні реформи Гетьманату Скоропадського, спрямовані на відновлення приватної власності та стабілізацію на селі, передбачали повернення маєтків поміщикам і подальший викуп земель державою для перерозподілу селянам до 25 десятин. Однак, ці заходи, що супроводжувалися вивезенням українського продовольства до Німеччини та Австро-Угорщини, викликали гостре невдоволення селянства.

“Питання землі стали для уряду Скоропадського найважчими, адже потрібно було і задовольнити потреби селян, які фактично забирали території у своїх панів, і поміщиків, які повернулися на свої землі після революції. Але це фактично стало однією з головних причин краху Гетьманату”, — розповідає Віталій Сокальський

Толерування російським імперським офіцерам

Історик Віталій Скальський розповідає, що гетьман прихильно ставився до колишніх імперських офіцерів, запрошуючи їх до України. Його власні погляди як "русского офіцера" формували його світогляд, примушуючи цінувати дисципліну та професіоналізм. З огляду на гостру нестачу кадрів для розбудови України, Скоропадський був готовий залучати досвідчених офіцерів, попри їхні розбіжності в поглядах на українську державність. На відміну від Центральної Ради, яка з підозрою ставилася до них, гетьман прагнув інтегрувати цих професіоналів для створення ефективної держави. Будучи затятим противником більшовиків, він також бачив у багатьох імперських офіцерах потенційних союзників.

Суперечлива “Федеративна грамота”

Найбільші претензії до гетьмана Павла Скоропадського стосуються його "Федеративної грамоти", підписаної у жовтні 1918 року, коли поразка Німеччини в Першій світовій війні була очевидною. У цьому документі, попри проросійські погляди Скоропадського, стверджувалося, що в майбутньому, після відновлення сильної російської держави, Україна увійде до її складу як автономна частина демократичної федерації. Цей крок викликав обурення тодішніх політиків, що призвело до повстання проти гетьмана та його зречення влади за місяць

"Це рішення викликало багато суперечок, і деякі історики вважають, що воно було вимушеним кроком у складній політичній ситуації, а не проявом проросійських поглядів як таких", — додає Віталій Скальський

“Повалення” гетьманату

Ідеологи антигетьманського спротиву, зокрема Микита Шаповал та Володимир Винниченко, готували повстання проти Павла Скоропадського, заручившись підтримкою українських військових, а також комуністичною партією України та проросійських кіл вирішили “повалити” гетьманат. 13 листопада 1918 року в Києві представники соціалістичних партій сформували Директорію, до складу якої увійшли Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Андрій Макаренко та Опанас Андрієвський.

Директорія закликала до повалення гетьманської влади, оголосивши Скоропадського "поза законом". Симон Петлюра в Білій Церкві видав Універсал із закликом до повстання. В результаті запеклих боїв 14 грудня 1918 року повстанці захопили Київ. Павло Скоропадський зрікся гетьманства і втік. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки.

"Тоді існували різні України, різні уявлення про її майбутнє. Скоропадський прагнув сильної, класичної, консервативної держави, яка б функціонувала за вже усталеними принципами. Натомість соціалісти та Директорія мріяли про ідеальну Україну, таку, що була б доброю для всіх. Ці протилежні бачення неминуче призвели до суперечностей і конфліктів і як результат до зміни влади",— розповідає історик.

Подвійна ідентичність Павла Скоропадського

Як зазначає історик Віталій Скальський у свідомості Павла Скоропадського, можливо, не завжди чітко формувалася ідея незалежної України, але він безумовно відчував її відокремленість від москви. Його особистість була поєднанням військової служби у імперський російській армії та глибоке козацького коріння. Проте він вважав себе українцем і відстоював її незалежність.

“Його можна назвати людиною подвійної ідентичності. Хоча його уявлення про Україну відрізнялося від сучасного, любов до неї була щирою, що проявилося й у його ролі керманича держави. Навіть в еміграції, маючи час на роздуми, Скоропадський залишився вірним Україні, яка виявилася йому ближчою за шовіністичну білу росію”,— додає пан Віталій.