Трійця, П'ятидесятниця та Зелені свята: цікаві традиції нашого народу

13 червня 2022 0

Олександра Іоффе

Дивні звичаї, незвичайні обряди та глибокий містицизм українців. Лікнеп про один з аспектів духовного життя наших пращурів.

Цьогоріч протягом 12 та 13 червня православні християни Східного обряду відзначатимуть унікальне перехідне свято – Трійцю, яке започаткували апостоли на честь 50 днів з моменту Воскресіння Христа. Тому свято ще частенько називають П’ятидесятницею. У цей день послідовники Ісуса Христа згадують сходження Святого Духа на апостолів та прославляють триєдиного Бога Отця, Сина і Духа Святого. Також вважається, що в цей день розпочалася історія Вселенської Церкви Ісуса Христа та взагалі християнського місіонерства. За новозавітними переказами після Воскресіння Ісуса його учні перебували в постійній радості. Наступні 40 днів Христос приходив до своїх учнів, коли вони були поодинці і разом. А прощаючись з ними на 40 день Христос пообіцяв послати їм Святого Духа від Бога. І от на 50 день зібравшись у Сіонському храмі Діва Марія і апостоли побачили над собою язики божественного вогню та внаслідок цього здобули цінній дар – можливість говорити на усіх мовах світу, аби розповісти про вчення Ісуса іншим народам.

Але, попри такий глибокий релігійний контекст свята, ще й досі існує чимало традицій, обрядів та вірувань, які знаходяться далеко за межами церковних канонів проте збагачених народним катехізисом, а подекуди є і відверто язицькими світосприйняттям.

Так у 20-х роках минулого століття співробітники Всеукраїнської академії наук розробили та розіслали по українським регіонам детальний запитальник, в якому з-поміж іншого пропонували пояснити походження назви свята. Так от, було зібрано кілька різних версій, які скоріше відносяться до народних християнізованих легенд, аніж до офіційного церковного вчення: · Начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); · Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; · Христос, в'їжджаючи до Єрусалима на віслюкові, обрав собі шлях не килимами, які розіслали багачі, а галузками, котрими прикрашали дорогу бідняки,– звідси й зелене клечання. · Триденне свято пов'язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок) Богодухом святим (вівторок).

Втім зауважимо, що святкувати прообраз Трійці – Зелені свята наші предки почали задовго до повальної християнізації. За дохристиянськими уявленнями, правдавню Трійцю складали три прошарки світу Яв – світ земний, Нав – світ невидимий і Прав – світ законів матеріального і духовного буття. А у центрі цього споконвічного світу стояла Природа – головне божество наших предків, яке було втіленням усього сущого та безперервності буття. Наші пращури пов'язували з Трійцею живу силу природи, тож щедро оздоблювали своє житло травами та гілками дерев, а також проводили спеціальні русальні дійствами, проти яких активно виступала церква. Господині травами та оберегами закликали злагоду, дівчата ворожили, віряни освячували в храмах різнотрав’я. У цей день є і ряд заборон: не можна проводити земляні та домашні роботи, пиляти та рубати дерева, дітей просили не стрибати, тому що стрибання ототожнювалося з градом, який може нашкодити врожаю. Також не можна було гуляти в полі чи поблизу водойм та зазирати в колодязі, адже, за народними повір’ями, у наш світ цього дня приходять міфічні істоти - потерчата, мавки та русалки.

Здебільшого Зелені свята починались у п'ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу по лікарські трави. Дехто намагався нарвати їх "на дев'яти межах" (тобто дев’яти різних ділянках) і давав цей збір коровам, щоб у тих впродовж року було багато молока. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі. Клечальна субота У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці – обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на "клечану суботу" йшли босоніж ("щоб дерево не всохло") до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога – "глетчану алею" – обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір'я – "щоб відьми не заходили". До речі, осику вважали "грішною". З неї не будували хат – "бо гроза влучить", не виготовляли ритуальних речей та не цямрували криниць.

Частину зібраної зелені клали на горищі чи даху. Вірили, що це допоможе зберегтися від блискавки під час грози. Хтось закопував уже зів’яле листя в город. У хати клали лепеху. До речі, дехто її клав на капусту, аби гусені не було. Традиційно лепеха та клен мали лежати в хаті не менше трьох днів, аби віддати господарям свою чарівну силу. А ось на подвір’ї, поруч із воротами, ставили березу. Робили це не лише задля прикраси. За давніми віруваннями, береза на ґанку мала вберегти господарів дому від нечистої сили та зміцнити здоров’я членів їхньої родини. У Карпатах із "клечаною суботою" пов'язаний також звичай просити вибачення старших і найменших членів родини. Окрім цього, на усіх теренах України субота у переддень Трійці була головним із поминальних днів у році ("родительська субота", "задушна", "троїцькі діди") та єдиною, коли за повір’ям можна було поминати самогубців. Трійця (Клечальна неділя) Урочисто святкували й 50-й день від Великодня. За дохристиянським віруванням, на Зелені свята мерці вдруге з'являються на світ. Так Михайло Грушевський писав наступне: "Від назви свята сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягують до себе живих, одержали назву "русалок", при чім, як у наших "дідька", тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними й пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок перейшла на сі образи". Такі уявлення про давньоукраїнських зомбі були повязані з тим, що наші предки ховали померлих рідних та близьких людей не лише в землю, але й опускали у воду. Тож вірили, що під час квітування жита їхні душі начебто воскресають. Перевтілившись у русалок, вони намагаються оббивати на нивах цвіт, ламати жито, лоскочуть хлопців і дівчат. Найнебезпечними вважали потерчат і річкових мавок. Наші предки вірили, що ними у світі мертвих ставали: дівчата, які померли до вступу в шлюб, особливо засватані наречені, що не дожили до весілля; дівчата і діти, які померли на Русальному тижні; утоплениці; немовлята, які померли нехрещеними.

В описах старших людей русалки – це невеликого росту дівчатка, до 120 см. У народних переказах вони одягнені у світле, мали довге русяве волосся, яке за звичкою прикрашали трав’яним вінком.

Вважалося, що русалки, аби їм не заважали святкувати, можуть залоскотати до смерті будь-кого. Щоб уберегтися, необхідно тримати при собі пучечок полину, якого ті найбільше боялися. За переказами, зустрівши людину в полі, русалки запитували: "Що тобі лучче – полин чи м'ята?". Якщо відповісти – "полин", то вони відкажуть: "Іди в долинь". І відпустять. А коли "м'ята", то накинуться гуртом і почнуть лоскотати до смерті, приказуючи: "Тут тобі й хата!". А якщо наодинці піти до річки чи ставка, то напасниці можуть затягти у воду й утопити. Натомість душі, що з'являються в лісі, не чинили наруг. У народі їх вважали добрими душами. Тому на Трійцю дівчата йшли до лісу, рвали квіти й плели віночки, які тримали як обереги від русалок до Петрівки. У деяких регіонах дівчата "ворожили на вінках": на річки пускали за водою – якщо вони сходилися, то власниця вийде цього року заміж. Одружені чоловіки та жінки вранці, взявши з собою їжу й питво, йшли до могил. Молодиці "вели розмову" з предками – оповідали про події, які трапилися протягом року, вибачалися за вчинені кривди тощо. Потім родиною сідали за обрядовий обід. Але хоч церква й забороняла подібні дійства, вони були популярними в народі. Відголоски цього обряду – "розмовляння з предками" – збереглися й до сьогодні. Наприклад, у деяких селах Рівненщини та Вінничини поминальну неділю справляють не на Великодні дні, а на Трійцю. Після Троїцької неділі починався Троїцький (Русальний або Мертвецький) тиждень, кожен день якого мав свою особливу назву та сакральне значення: Клечаний понеділок, Богодухів день, Навська Трійця, Трійця умерлих (Мертвецький великдень) та Сухий день. Клечаний понеділок На більшості території України на "клечаний понеділок" селяни обходили поля – "щоб град не побив посіви та засуха не випалила збіжжя". Такий похід супроводжувався піснями. А на Херсонщині влаштовували гру "Завивання вінків". Дівчата, вибравши найспритніших хлопця та дівчину, плели їм вінки і, оточивши колом, йшли через село з піснями. У той час на Поліссі, юнаки та дівчата прив'язавши до вола опудало з соломи, ганяли його вулицею, окрикуючи: "Родусь, родусь!" тим самим проводжаючи весну та закликаючи урожай на своє збіжжя. Також існують містичні перекази про відьом-перевертнів. Мовляв, у ці дні відьми можуть перетворюватися на пацюків чи жаб та зурочувати сусідські господарства. Тож варто свячене зілля залишати в хліві, аби відьма не зіпсувала молоко та занепастила худобу. А вже на на другий день Зеленого тижня традиційно "гнали шуляка". У ньому могли брати участь лише заміжні жінки. Вони збиралися в корчмі, пригощалися і виставляли одна одній "могорич". Подібні колективні застілля, вважалося, охороняли курей від зазіхань яструба (шуляка). Із жіночих хусток жінки виготовляли опудало хижого птаха, розігрували жартівливі сценки з його життя (народження, годування, весілля тощо). Це все пеерпліталося піснями й танцями, а наприкінці обряду іграшкову птаху розбирали і кожна з учасниць трапези викупляла свою хустку. Зібравшись разом, щоб "гонити шуляка", заміжні жінки неодмінно згадували своїх дітей, якщо ті померли нехрещеними. Богодухів день Третій – Богодухів день – у кожному регіоні відзначали по-своєму. Так етнограф К. Семантовський 1842 року зафіксував у Лубенському повіті полтавщини таке тополине дійство. Дівчата вибирали з поміж себе "Тополю" – найгарнішу подругу. Вона мала ходити з піднятими над головою руками. Для зручності їх прив'язували до двох палиць, прикрашали стрічками, намистом та хустинами. Обличчя, щоб не впізнали "Тополі", обвішували віночками, а стан – різнокольоровими плахтами. Під супровід пісень гурт обходив односельців. Господарі, до яких заходила віншувати "Тополя", зобов'язувалися щедро віддячити дівчатам. Після цього ватага йшла в поле, щоб розібрати "Тополю", Якщо дорогою зустрічалися односельці, то ведуча віталася лише поклоном голови. При цьому схожі обряди проводились майже у кожному регіоні України. І якщо на Полтавщині водити "тополю", то на Чернігівщині – "вербу", а на Поліссі – "куста". Втім з водінням "куста" повязують все таки кілька нюансів. Так його водили переважно в неділю: зранку – дівчата-підлітки, перед обідом – юнки, а надвечір – жінки. Зібравшись таємно в лісі, вони вибирали за кустянку нагарнішу дівчину або жінку, вбирали її у зелене вбрання та водили у кожен сільський двір. Якщо два "Кусти" сходилися посеред дороги, між ведучими вчинялася "бійка": одна з одної дівчата намагалися зірвати прикраси. Якщо щастило це зробити, то гурт, в якого "роздягли" кустянку, припиняв свою дію. Для захисту іноді запрошували хлопців, котрі трималися осторонь. Крім того, в Україні на Богодухів день освячували криниці (вважалося, що саме в них ховаються русалки). Так після церковної літургії селяни йшли до колодязів, щоб скропити їх свяченою водою. Спочатку священник освячував сільську криницю при в'їзді в село, а потім ішли по господарствах. Селяни, які хотіли позбутися "нечистої сили в домівці", ставили біля воріт стіл, накривали скатертиною і клали хліб-сіль. Помолившись, священик заходив до хати, скроплював стіни, а потім усі будівлі – "щоб русалки не тривожили обійстя". Русальчин (Мертвецький) Великдень або Сухий день. У перший четвер після Трійці – давні українці святкували містичне свято під назвою Русальчин (Мертвецький великдень). До речі, у четвер після Трійці теж відвідували могили померлих – але поминали лише самогубців. Тому Русальчин великдень називали ще Мертвецьким

Вважалося, що цього дня русалки вилазять із води на святкування. Тому дорослі не йшли самі, а також не пускали дітей у ліс, луки та поля, на річку, бо "лоскотавка утопе". Наші предки вірили, що русалка могла пустувати і відвести з собою домашню худобу, тому корів не випасали на вигонах, а залишали на цілий тиждень у хліві. Щоб задобрити русалок, на березі водойм залишали частування, хліб і сіль, розвішували в лісі і біля річок сорочки. Найбільші сміливці намагалися таким чином ще й роздивитися їх зблизька. А ще казали, що зізнаватися в тому, що бачив справжню русалку не можна. Зберегти таємницю означало, що будеш багатим та зможеш ще кілька разів її зустріти. А розповісти – не до добра. Також вірили, що на своє свято "нечестивиці" буцімто любили гойдатися на деревах, а тому в деяких селах навмисне зв'язували гілля беріз, аби забавити русалок, щоб ті не зачіпали людей. А дівчата випікали спеціальні коржики і несли їх, співаючи, в поле для нявок, батьки плели віночки, відносили їх на могили самогубців і клали навхрест. На Мертвецький великдень люди намагалися не полоти буряків (бо будуть гіркими) та картоплю (щоб не точили черви), а також нічого не садили, бо "все посіяне на Русалчин день висохне". Проводи Русалки А в неділю Русального тижня наші пращури урочисто прощалися з русалками до наступного року. Одну з дівчат у гурті вбирали в білу сорочку, вдягали вінок на голову, виводили за село і примовляли: "Ідіть, русалоньки, йдіть, і наше жито не ломіть". На Поліссі дівчата завивали вінки і йшли на кладовище, розвішували вінки на могилках. Виводили туди одягнену Русалкою дівчину, яка ховалася між могилами, доки парубки її не впіймають. Тоді дівчата водили навколо неї хороводи з русальними піснями. Потім "Русалку" виводили в жито. Там вона ховалася до вечора, а коли всі розійшлися, тихенько добиралася додому. На річку проводили "Русалку" так само. Відпускали її біля води або мосту. Її віночок закидали "на грушку", тобто на будь-яке дерево поблизу. Так "Русалка" позбавлялася свого рослинного вбрання, "перетворюючись" на дівчину. Якщо ж Русалку робили у вигляді ляльки, то її топили або залишали в полі. Після обряду прощання з Русалкою весь гурт мав обов'язково вмитися, очищаючись від контакту з надприродними силами.

Часи змінюються, однак багато народних традицій, пов'язаних з християнськими святами, відмінно збереглися до сьогоднішніх днів. Трійця не є винятком. Не залежно від того якої концепції свята ви притримуєтесь пропонуємо вам ознайомитись із пересторогами свята аби протягом цих значущих днів не накликати на себе чи свою родину усілякі напасті. Чого не можна робити на Трійцю: Фізична праця забороняється. Допустима лише деяка домашня робота на кшталт приготування їжі та годування худоби. Прибирати цього дня заборонено – зробити це варто напередодні Трійці. Не можна на Зелені свята шити, прати, різати, стригтися, а ще копати землю, садити рослини, косити траву і рубати дерева. Також не слід ображатися на близьких, думати про погане й сумувати. У народі здавна вірили, що цього дня не варто купатися у водоймах – бо можуть залоскотати русалки та потягти на дно. Прикмети та повір’я на Зелені свята: · Дощ на Трійцю означає, що буде гарний урожай грибів і хліба. · Потрапити під дощ на Трійцю – до добра і здійснення мрії. · Веселка на небі у Святу Трійцю обіцяє багатство і здоров’я на найближчий рік. Спека – літо буде посушливим. · Якщо хлопець поцілує дівчину під березою на Трійцю – буде вона його дружиною. · Якщо дівчина вмиється ранковою росою – то надовго збереже молодість і красу. · На Трійцю посвататися, а на Покров одружитися – значить, шлюб буде довгим, щасливим. Вважалося добрим знаком посвататись саме у ці святкові дні.

#свято