Як переселенка з Донеччини допомогає людям долати стрес

26 жовтня 2023 0

Ольга Усатюк втратила все майно в окупованому Соледарі, однак знайшла в собі сили, щоб підтримувати людей, які теж потерпають від війни.

Ольга разом з сином-підлітком виїхала з Соледару Донецької області в той час, коли рідне місто вже опинилося на самій лінії фронту. Чоловік – рятівник Державної служби з надзвичайних операцій - попервах залишився нести службу на Донеччині, у найгарячіших точках.

Жінці самій довелося облаштовуватися на новому місці. Попри труднощі перших днів, вона не розгубилася та почала активно діяти. Організувала доставлення та видачу гуманітарної допомоги землякам-соледарцям, які теж знайшли прихисток у Полтаві, проводила заняття з психологічної підтримки для дітей і дорослих, а тепер влаштувалася на роботу до Міжнародної федерації Handicap International в Україні.

Робота в соляній шахті, а потім з дітьми

Напевно, не було в Соледарі жодної родини, яка б не була пов’язана з головним підприємством міста «Артемсіль». Не минула ця доля й Ольгу, для якої першім робочим місцем була посада фасувальниці, потім завідувачки складу матеріалів на соляній шахті.

Утім дівчина відчувала неабияке покликання до роботи з дітьми. Закінчила педагогічний виш за фахом дошкільна та інклюзивна освіта. «Я працювала у дитячому садочку, потім в школі педагогом-організатором. Це було справді за покликом серця, робота доставляла мені велике задоволення», - зізнається Ольга.

На цьому заході ще ніхто не знав, що через два місяці почнеться війна

Початок війни та волонтерська діяльність в Соледарі

«Цей день для мене, як і для багатьох, розпочався зі страшних гучних вибухів. Здавалося, що снаряди розриваються зовсім поруч, хоча війна ще не наблизилася до нашого міста. Я не могла повірити, що це відбувається насправді. У мене була запланована репетиція до свята Масленої, але на роботі скасували всі заходи. Одразу постало питання, що будемо робити? Думки про миттєву евакуацію не було, бо сподівалися, що місто вистоїть», - згадує пані Оля.

В Соледар почали прибувати мешканці з Луганщини, їм потрібна була допомога. Тож група активістів разом з Ольгою організували волонтерський центр, почали розселяти людей та надавати їм все потрібне, бо більшість виїжджали зі своїх домівок поспіхом і не мали нічого.

Волонтерський центр у Соледарі на початку війни

Війна швидко наближалася до міста, все частіше відбувалися прильоти на околицях Соледару. Однак навіть при таких обставинах родина Усатюк залишалася, щоб допомагати іншим. Чоловік-рятувальник ніс службу в посиленому режимі та майже не бував дома, а Оля продовжувала займатися гуманітарними справами. Так протрималися до 16 травня. В цей день вибух пролунав зовсім поруч з домом. Налякана не стільки за себе, скільки за сина, жінка прийняла рішення виїжджати.

Ми тут надовго

«Чоловік вивіз нас до Полтави, а сам повернувся у місто. Це були важкі тижні очікування звісток про нього. Я так хвилювалася, що нічім не могла займатися. Зрештою чоловіка перевели служити до Полтави. Ось тоді я і стала замислюватися над своєю подальшою зайнятістю. А до того допомагала таким як ми, переселенцям», – розповідає Ольга.

Перше, чим зайнялася жінка – згуртувала спільноту вихідців з Соледара. Таких у Полтаві виявилося близько 170 осіб. Налагодила зв’язок з ними, з’ясувала індивідуальні потреби. Зв’язалася з керівником профспілки ДП «Артемсіль», через якого почала надходити допомога.

«Мені пощастило, що я зустрілася з небайдужими людьми, які допомагали мені підтримувати жителів нашого міста. Керівниця гуманітарного центру «Спільна справа Полтавщини» Вікторія Башмакова надала приміщення для зберігання та роздачі допомоги. Також на базі цього центру я запропонувала проводити різноманітні заходи для дітей і дорослих. Це дуже важливо, бо на них люди отримують гарні емоції та відчуття, що вони не самі», – підкреслила Ольга Усатюк.

Напередодні Великодня відбувся майстерклас з розпису пряників

Ольга зазначає, що на початку великої війни була впевненість, що скоро все закінчиться й родина зможе повернутися додому на Донеччину. Згодом прийшло усвідомлення, що це надовго. Та й із Соледара надійшла звістка, що будинку, де була їх квартира, вже не існує, дідівський дім теж розтрощений російськими снарядами. Але ж спогади про рідний Соледар не відпускають і досі.

Один зі своїх майстер-класів Ольга Усатюк присвятила продукції «Артемсіль»

Полтава стала другим домом

Поступово сім’я облаштовується у Полтаві. Нині 12-річний син Матвій навчається у полтавській школі, знаходить нових друзів та підтримує відносини з соледарськими приятелями. Чоловік, хоча служить тут, через кожні два місяці виїжджає у відрядження на Донеччину. Однак родина знаходить час для спільного дозвілля.

Родина Усатюк – батько Михайло, син Матвій та мама Оля

«Разом з сином ми часто беремо участь у різноманітних заходах, що пропонують переселенцям у Полтаві, відвідуємо вистави та концерти. Саме ця духовна складова не дозволяє мені зневіритися та розгубитися. Більш того, дає мені натхнення ще більше допомагати людям», - розповіла пані Оля.

Нещодавно Ольга Усатюк влаштувалася на роботу до Міжнародної федерації Handicap International в Україні. Проводить з дорослими людьми вразливих категорій заняття з психологічної та соціальної підтримки. Для вдосконалення свого фаху жінка вступила до харківського вишу та здобуває освіту психолога. Згодом організація планує поширити свою сферу на роботу з підлітками. Така перспектива радує Ольгу, бо вона любить працювати з дітьми.

«Взагалі я не боюся ніякої роботи. Втім, щоб забезпечити гідне життя своєї родини, потрібно вчитися та вдосконалювати свої навички. І тоді можна здолати будь-які труднощі, навіть те, що нам нині доводиться починати життя з чистого аркуша», - говорить Ольга.

Світлана Денисенко