Несвятії святі: у Росії почали масово канонізувати рашистських солдат

Пропагандистське осмислення житій святих та створення на їхній основі нових руських героїв – стандартна практика прокремлівської ідеологічної машини, яка сягає своїм корінням у сталінську епоху.  Потреба виправдати свої ганебні духовні цінності, брак сучасних "національних праведників" та падіння морального духу серед населення та військових на фоні провалу спецоперації спонукають росіян "відродити та оновити зміст" давньої агіографічної літератури та створити "…своєрідний  свято-житійний" портрет руського героя.   Для більшого розуміння контексту зазначимо, що агіографія – це жанр християнської літератури, в якому описується життя святих та аскетів, їхні благочестиві подвиги, переконання та, у деяких випадках, страждання. Так, у сучасних воєнних реаліях автентичні зразки цього жанру ворожі ідеологи кострубато пристосували до сучасності.    Так, новими епічними героями для російського зомбованого населення стали військові Роман Кулага та Роман Акулов. 



Перший, за свідченням ЗМІ, власноруч зупинив наступ українських право-радикальних нацистів та іноземних найманців на Бєлгород. А другий за один постріл знищив десять наших танків. 

  Читаючи подібне, здається, що це якийсь невдалий косплей на американських супергероїв новітнього покоління. Однак, якщо копнути глибше,- це один з найдавніших та найдієвіших способів вплинути на зомбовані людські маси. Адже, виховані у релігійному світосприйнятті та за відсутності будь-якого плюралізму, російські громадяни тяжіють до таких "імпортозамінних" героїв і радо вірять у таку відверту брехню.   Так, якщо проаналізувати структуру типового житія святого та новину про Романа Кулагу, відмінності будуть лише історично-географічні. В усьому іншому можемо спостерігати повний збіг.  Так, в основній частині типового житія в хронологічні послідовності описується ідеалізована розповідь про життя героя: час і місце народження, характеристика батьків, тлумачення його імені, розповідь про навчання, обрання свого шляху, дива та настанови (висновок).     Так із розповідей російських ЗМІ дізнаємося, що Роман змалечку був особливим, дисциплінованим та надто завзятим. Грав у футбол, баскетбол, співав у хорі, шанував усіх, кого слід було шанувати, та міг виконати будь-яке завдання, яке йому доручали. Ідеальний дорослий у дитячому тілі.  Майже не бавився, добре вчився та одразу обрав собі військовий шлях. Такий опис може викликати тільки іронічний усміх, особливо у тих, хто вже має дітей. Бо будь-яка дитина, час від часу бешкетує, бавиться, потрапляє у пригоди і точно не цитує пропагандистську методичку у повсякденній розмові.    Підозрюємо, що і Роман, як типовий житель "руской дєрєвні" особливим інтелектом та духовним піднесенням не відрізнявся. Однак, в кращих традиціях агіографії із життя героя усі двоякі та відверто погані епізоди умисно прибирали, залишивши читачам лише блискучий образ "надлюдини".   Адже згідно з пропагандистськими канонами відтепер його діяльність ставала прикладом для наслідування, містила морально-етичні норми для суспільства та була настановою на праведне життя.   Дізнавшись зі статті про глибокий патріотизм та сімейні цінності цього недогероя, далі ми читаємо про його подвиг – у складі танкової роти, всупереч переважаючим силам противника, хлопець самотужки зупинив наступ на Бєлгородську область.  Так, вчорашній випускник типового руського вишу знищив три бойові машини, розтрощив позицію снайпера і стріляв по українських нацистах, допоки не закінчилися снаряди. І тоді він продовжив вести бій за допомогою танкового кулемету та знищив понад 15 українських бойовиків. При чому Роман настільки "прєісполнілся", що за весь бій отримав лише легке поранення в ногу і вже майже долікувався. І усе це  для того, аби повернутися на фронт і захищати спокій бєлгородцєв від "хлопків" та українських нацистів.

  Історія Акулова теж заслуговує на увагу. Перебуваючи десь у горнилі війни типовий руський індівід "знайшов" прицільно знищив десять наших танків, зенітно-ракетний комплекс, бензовози та українських націоналістів. Сюжет гідний екранізації у жанрі американських фантастичних бойовиків, де герой однією виделкою без зубців рятує своє місто, США та Всесвіт від ворожої навали озброєною надновітнім обладнанням та ультратехнікою. Будь хто, хто здатний уявити собі габарити танку на цьому моменті засумнівається та замислиться, чого якісь уявні танки стояли настільки вкупочці що їх вдалося знищити одним пострілом. Однак російського читача такими роздумами не збентежити. Адже для них чим гірше брехня, тим краще та "побєдобєсніє".     При цьому навіть на лікарняному ліжку цим героям не спало на думку, нащо Україні занедбаний Бєлгород і їхні убогі ізби, без опалення та водопостачання. Проте, таке відверте недоумство руських героїв можна списати на основоположні риси російської нації. Розумні, якщо вони і народжуються в Росії, гниють в СІЗО та автозаках. А от таким дурням, як Роман та Роман, за їхню тупість, твердолобість та абсолютну відсутність критичного мислення приписують неіснуючі подвиги, аби на їхньому прикладі виховати нове покоління гарматного м'яса.    Ну, а ми на прикладі Романа та Романа бачимо, як надмірна тоталітарна релігійність, ідеологічна промивка свідомості, засилля пропаганди та "ісконно руское тугодуміє" породжують у російській свідомості хтонічні образи українських бойовиків  та змушують вірити усілякій відвертій брехні про своїх солдат. І лише ті окупанти, які опиняються на нашій землі отримують прозріння та починають саботувати накази свого керівництва та масово здаватися в полон до ЗСУ. І от ми вже не нацисти, а люди, які здатні уберегти цих недоумків від дурної смерті та ще й на додачу настільки гуманні, що ставимося до полонених краще, аніж їхні командири до своїх солдат. Завершимо статтю закликом не вподоблятися нашим ворогам та щодня прокачувати у собі критичне мислення, вчитися аналізувати інформацію та відрізняти правду від фейків.