Вознесіння Господнє - період "відкритих дверей" на небо

02 червня 2022 0

Олександра Іоффе

Традиції та народні звичаї одного з найголовніших християнських свят.

Вознесіння – одне з 12 головних християнських свят, яке відзначають строго на сороковий день після Великодня. Свято належить до перехідних і цього річ воно припало на 2 червня. Тож спеціально до свята підготували для вас тематичні факти, звичаї та забобони.

Посилаючись на новозавітну історію після розп’яття на хресті Ісус воскрес і протягом 40 днів вчив апостолів та давав їм настанови з місіонерства. Після завершення цієї місії Ісус Христос вознісся на небо.
Це символічне число днів пов’язують із особливим, сакральним, змістом. Тому протягом 40 днів від Великодня віряни вітають одне одного зі словами "Христос воскрес!", і відповідають: "Воістину воскрес!". Опісля Вшестя (Вознесіння) це вже заборонялося, а у храмах ховають плащаницю.

Саме вознесіння Христа детально описали євангелісти Марк та Лука. Окрім цього деякі деталі розповіді міститься в книзі Діянь Святих Апостолів. Так відомо, що Ісус Христос явився своїм учням в Єрусалимі та звелів чекати пришестя Святого Духа. Він піднявся з учнями на гору Єлеонську, де востаннє благословив їх і вознісся на небо. Святе Письмо пише, що востаннє Ісус Христос промовив своїм учням: "Мир вам!", а потім дав останню настанову: "Ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх во ім'я Отця і Сина, і святого Духа, навчаючи їх зберігайте все те, що я вам заповів, і я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця світу"."За воскресінням Ісуса Христа настав повний і вищий прояв Його царственої слави й могутності – вознесіння на небо в прославленому тілі. Вознесіння було подією видимою" (Лук. 24, 50-51; Діян. 1, 9-11).

На думку богословів, ця подія мала на меті переконати апостолів, що вони бачать не безтілесний дух, а саме воскреслого Бога.

Однак, попри таку приголомшливу подію як вознесення Бога відзначати на широкий загал свято Господнього Вознесіння почали лише в IV столітті. Вже тоді відомий історик Сократ назвав його "всенародним празником". Також у своїх проповідях на виключній важливості цього свята наголошували св. Іван Золотоустий, св. Григорій Ніський, св. Епіфан Кипрський, Лев Великий та інші. А вже у 390 році за кошти християнки з Рима Пойменії на місці Вознесіння побудовали Храм Вознесіння.

На цьому догматичне християнство закінчується і починається суто наша, народна, адаптація. Від моменту масової християнизації наших давніх пращурів, свято Вознесіння тісно пов’язують із рясним урожаєм і зростанням. Це зумовлено тим, що церковне свято припадає на кінець весни – початок літа, коли в сільському господарстві зважають зміни сезонів та надто пильно вдивляються в магічні символи. Адже у давнину неврожай чи посуха могли віщувати тяжку голодну смерть не лише однієї родини, а й цілого села.

Так вважалося, що на Вознесіння в хмарах з'являється фігура ягняти, на знак Божого благословення скотарям.
Також на Вознесіння селяни традиційно обходили свої посіви, качали на них свячені крашанки, оскільки "на Вшестя вже починає викидати колос". До цього дня намагалися повністю "обсіятися", адже незабаром прийде ще один великий празник – Свята Трійця.

Дивлячись на свято Вознесіння можна помітити суттєвий вплив язичницьких звичаїв. Так наші пращури в цей період відзначали закінчення весни і настання літа. З прийняттям християнства вони ж почали вважати, що саме з Вознесінням весна підноситься на небо, а на землю приходить літо. Так, ніч перед Вознесінням називали солов'їною. Українці вважали, що в цю ніч солов'ї своїми співами вітають настання літа і дають силу рослинам і тваринам. Саме тому ловля птахів, та й взагалі полювання в цей період вважалося великим гріхом.

Також на Вознесіння наші предки випікали обрядове печиво у формі драбинок, "щоб було по чому Ісусові вилізти на небо". Такий ритуальний хлібець носили на могилки, щоб в останнє разом пом'янути померлих. Крім печива, готували також пласкі млинці з пшоняного борошна, пекли паски і фарбували крашанки на поминки. Потім уся родина разом йшла до засіяного поля. А закінчувався святковий день великим багаттям – символом приходу літа та водінням хороводів («колосків»).

Окрім традицій, особливу увагу українці приділяли й символічним обрядам. Вкопували в землю гілочку берези, обв’язану кольоровими стрічками, щоб урожай був багатим. Щоб захистити територію від наговору, закопували по кутах городу шкарлупу від великодніх яєць. В давнину усі жебраки і хворі з нетерпінням очікували на період від Великодня до Вознесіння. Саме тоді їх щедро годували і обдаровували подарунками, оскільки під їх виглядом міг перебувати сам Ісус.

Давні люди вірили, що в час Вознесіння Господнього все, що відбувається навколо, має символічне значення та впливає на їхню подальшу долю. І хоча християнство не схвалює забобони це не завадило деяким з них міцно закріпитися в колективній свідомості. Зокрема:

• Якщо курка знесла цей день яйце, то його потрібно підвісити під крівлею житла. Яйце буде захищати мешканців будинку від нещасть і неприємностей всіх мешканців будинку на протязі.

• Якщо на Вознесіння хороша погода, то вона протримається до дня Святого Михайла.

• Дощовий день свята віщував хвороби і неврожай. Прикмета особливо актуальна для домашньої худоби.

• Роса в цей день вважалась цілющою і здібності трав у лікуванні посилювалися і зберігалися до настання Іванова дня.

• Господині в цей день пекли пироги з зеленим цибулею. Крім того, вони робили хлібні драбини зі східцями. Раніше драбинки висвітлювалися в церкві, але цього вже ніхто не робить. Вважалося, що потрібно взяти хлібну драбинку і залізти на дах будинку і скинути її вниз. Чим більше драбинка розіб'ється – тим більше у людини гріхів. Після обіду вся сім'я збиралася і кидала драбинки перед собою. В цей час всі просили, щоб врожай був гарним.

Втім дотримуватись давніх звичаїв чи ні – питання суто індивідуальне. Головне свідомо не чинити людям зла, за можливості допомагати ближнім та щиро пишатися нашою історичною спадщиною та палко вірити у наше світле майбутнє.