Поки на Полтавщині борються із наслідками Суворовщини у РПЦ готове канонізувати кривавого полководця

Російська православна церква, хоч і називає себе помісною церквою, але будемо відверті — до Бога і релігії  РПЦ не має жодного стосунку. І це питання відвертого безбожжя явно справа не одного місяця, року чи десятиліття. Так, на жаль, тривало протягом століть, коли церква попри вдавану автономність від світської влади надто активно загравала із імператорами та їхніми найближчими чиновниками і прикриваючись золоченими рясами та волею Божою впроваджувала свою загарбницьку та ненажерливу політику.

Зрештою, це створило із нащадків примітивних та убогих "руських" справжніх християнутих потвор, які одною рукою хрестяться, а іншою готові вбивати чи ґвалтувати людей виключно за їхнє бажання не споріднюватись з "руським народом" та жити вільним незалежним життям подалі від цих перевертнів.

Тож не дивно, що РПЦ так активно виправдовує та навіть схвалює російське вторгнення в Україну, а також радо благословляє російських окупантів на злочини проти українського народу.

Адже відповідно до їхньої риторики вторгнення російських військ в Україну виправдовується існуванням чогось унікального – "pуского міра". В межах кремлівської пропаганди передбачається, що ця релігійна та культурна "русинськість" настільки важлива, що має бути захищена воєнними діями. З цієї причини була придумана надзвичайно хитра теза про те, що в Україні триває "братовбивча" війна під проводом грішників, нацистів, американців та усіляких содомітів. Тож з огляду на цю гіпертрофовану вигадану орду росіянам цілком зрозуміла підстава звірств армії Путіна в Україні. 

Втім найбільше апологія війни пов'язана саме із простором православних святинь та святих. За допомогою цих містичних артефактів Російська православна церква вже не одне століття поспіль виправдовує свої кровопролитні та загарбницькі війни. Так за посередництва хреста та фсб попів вона активно перетворює своїх солдатів на місіонерів зі зброєю, а священників-рашистів на борців за новозавітну мораль та Христа. Тож не дивно, що у цій потворній грі у благочестя РПЦ настільки опустилася, що почала канонізовувати відвертих моральних "уродів".

Так у Росії нині триває процес підготовки матеріалів для канонізації російського полководця Олександра Суворова. Ініціатива перетворити безпринципного військового, ґвалтівника маленьких дівчаток та амбітного кар'єриста, який радо купався у крові своїх же солдат та отримував задоволення від людських страждань на святого та дороговказ для тисячі вірян свідчить лише про те, що РПЦ безповоротно пробивають чергове дно.

Подібну ініціативу озвучив міністр оборони РФ Сергій Шойгу, який попри потужну підтримку тувінських буддистів та шаманів позиціонує себе, як свідомого православного та усім розповідає, як його у п’ять років хрестила рідна бабуся.

І попри те, що шамани усіх корінних народів з подачі Шойгу  за останні кілька років з чіткою періодичність проводять криваві ритуали "за Путіна та зміцнення великої Росії "РПЦ та безпосередньо патріарх Кирило радо представляють Сергія Шойгу, як поборника християнських цінностей та захисника руських духовних скрепів.

Втім про "розуміння" Шойгу основ християнської віри свідчить і той факт, що він вважає правильним визнати святим людину, яка відзначилась особливою жорстокістю до мирного населення, нещадно винищувала цілі народи (ногайців) та відверто катувала десятки тисяч поляків, білорусів та українців.

Для прикладу, Празька різанина, влаштована Суворовим у 1794 році дуже подібна до того, що російські окупанти просто зараз творять в Україні. Тоді за приблизними підрахунками істориків загинуло дев'ять тисяч повстанців та сім тисяч звичайних містян (зокрема немовлят та немічних старців), що для передмістя Варшави було справжнім спустошенням.

Однак відвертим виродком полководця робить виключна кровожерливість стосовно свого ж народу. Так, як він придушував руські цивільні постання під проводом Салавата Юлаєва та Омеляна Пугачоване чинив жоден чужеземець-загарбник. Ну а життів своїх військових видатний полководець теж не цінував. Військове кредо полководця Суворова свого часу ідеально описав маршал Жуков. Цитата "Солдат не жалеть бабы еще нарожают" стала неявним дороговказом у всій російських воєнних кампаніях, де заради примарних здобутків перетворюють на гарматне м'ясо сотні солдат та офіцерів.

Так фельдмаршал Суворов під час своєї втечі з Італії від французької армії через Альпи (1799 рік) втратив близько 10 тисяч солдатів (з 27-тисячної армії). Просто вдумайтесь, людина заради власних безпідставних амбіцій вбила третину своїх же солдат, а їхні нащадки готові його канонізувати та ставити свічки до його іконок. Безумство та здичавіння, іншого і не скажеш.

“Ми збиратимемо матеріал про його (Олександра Суворова) життя, можливо, про ті чудеса, які робилися, про які ми не знаємо. Коли ми матимемо досить багато матеріалу, ми вже повернемося до цього питання ґрунтовно”, — заявив голова Синодальної комісії з канонізації святих Московського патріархату ігумен Валаамського монастиря єпископ Троїцький Панкратій (Жердєв).

Втім біографія Суворова і справді гідна "захоплення", якщо дивитися на історію Росії як на процес приєднання начебто нічийних земель з неросійськими назвами, які той залізом і кров’ю перетворював на "исконно русские". Тож заради історичної обєктивності варто визнати що Олександр Суворов був не стільки воїном, стільки жандармом та карателем. Причому вкрай жорстоким і нещадним. Тому Катерина II та Павло I не раз використовували полководця для вирішення своїх кривавих політичних та територіальних завдань. Чимало з них стосувалися саме території України.

Так 1769—1770 роках Суворов бере участь у придушенні Коліївщини — козацько-селянського повстання на Правобережній Україні 1768 — 1769 років під проводом Максима Залізняка та Івана Гонти.

26 червня 1768-го російські карателі оточили війська гайдамаків і підступно захопили Залізняка, Гонту та Семена Неживого. Загони повстанців були роззброєні. Остаточно повстання задушили в кінці весни 1769-го, понад 30 тисяч його учасників було покарано. Розправа над гайдамаками послужила прологом до ліквідації Запорізької Січі і придушення українського національно-визвольного руху на довгі десятиліття. За обидві кампанії Суворов отримав звання генерал-майора.

Також Олександр Суворов безпосередньо керував депортацією християн з території Кримського ханства в 1778 році. Мотивація — схожа на путінську: порятунок православних від переслідувань мусульманами Криму. За два місяці було депортовано в Азовську губернію понад 30 тисяч осіб. На новому місці, в азовському степу, близько половини кримських переселенців не пережили першої ж зими.

У 1782-у Суворов на чолі російського корпусу придушує антиросійське повстання ногайців на Кубані та зрештою майже повністю знищує корінний народ Північного Причорномор’я, зокрема й території південних областей сучасної України.

У пам’яті білорусів живі спогади про замордованих повстанців, шибениці для учасників національно-визвольного руху під проводом Тадеуша Костюшка, якого вважають своїм і білоруси, й поляки, про осквернені греко-католицькі храми і спалені Біблії білоруською мовою. Навіть офіційна енциклопедія Білорусі називає діяльність Суворова нічим інакшим як "кривавим придушенням".

А у 1799-у році російський імператор Павло І відправив Суворова в "італійський" похід, аби ускладнити життя європейцям та зупинити настання нової епохи. Суворову вдалося виграти всі битви, але він програв військову кампанію в цілому. За це імператор Павло І нагородив Суворова найвищим військовим званням — генералісимус, щоправда, насолоджувався ним старий каратель недовго. За пів року російський полководець та відвертий кат помер.

Зауважимо, що усі війни, в яких брав участь Суворов, були виключно загарбницькими і жодного разу не оборонними.

Тож саме така людина є взірцем для типового російського вірянина, а тим паче солдата. Дивлячись на це можна поетапно прослідкувати як пропаганда, фактично, підмінила теологію ідеологією. Отруйною та сатанинською  ідеологією так званого "руського міра", який вже не одне століття несе людям смерть, вбивства та руйнування.