Після двох шахедів. Як відновлюється сумське училище будівництва і дизайну

Сьогодні, 10:15 0

окупанти атакували Сумське училище будівництва і дизайну двома "шахедами" у вересні 2025 року, спричинивши значні руйнування, але колектив швидко згуртувався для відновлення і продовження навчального процесу.

— Коли я вночі прийшов, пройти було дуже важко, бо кругом розкидане скло, шифер, покручене залізо і цвяхи. Дивлюся — на корпусах дах пошкоджений, думаю, нічого, все відбудуємо. Та коли почало розвиднятися, десь о пів на шосту ранку, я побачив справжні масштаби руйнувань. Обійшов усі будівлі — приємних вражень було мало. Та думки одразу були про одне: як це все швидко закрити, щоб не замокло і не пошкодилося ще більше.

Так згадує ніч на 11 вересня 2025 року директор Сумського вищого професійного училища будівництва і дизайну Сергій Сікірніцький. Тоді росіяни випустили по навчальному закладу два шахеди, начинених шрапнеллю. Перший приліт стався близько 1 ночі і прийшовся по навчально-виробничому корпусу. Сторож спустився в укриття й зателефонував до ДСНС та поліції, бо в будівлі зайнялася пожежа. Через кілька хвилин другий шахед уразив триповерховий навчальний корпус. Там зруйнувалися дах, кілька кабінетів і розпочалося масштабніше загорання. Вибух пошкодив перекриття та стіни, а в усьому училищі тієї ночі вибило 217 вікон.

— Все, що було всередині, пошкодилося — і стіни, і простінки, й стелі. Двері та вікна повилітали з обох боків — і зі сторони удару, і з протилежної, — говорить директор.

Епіцентр удару по навчальному корпусу прийшовся на кабінет іноземної мови. Там загорілася навчальна література, роботи студентів, меблі та техніка. Так чи інакше постраждали всі приміщення училища: майстерні, актова й спортивна зали, гуртожиток і підсобні будівлі. Також пошкоджень зазнали два автобуси, що знаходилися на зберіганні на території навчального закладу. Зараз непридатні для навчання кілька майстерень, частину з них перемістили в інші приміщення. Працівники намагалися урятувати якнайбільше обладнання й техніки, так, один з ноутбуків дістали з-під уламків стіни, яка на нього обвалилася.

Заступниці директора з навчально-виховної роботи Вікторії Ткаченко спочатку здавалося, що вона ніби бачить поруйноване училище у кіно, і лише, коли потім комусь розповідала про пережите, до неї почали приходити і емоції, і сльози.

Говорить, що для неї та її колег 11 вересня стало й днем єднання колективу, адже вони розбиралися із наслідками обстрілу усі разом.

— Коли ми вийшли на роботу і побачили це все, у нас був шок, але потім ми згуртувалися. Щодня приходили, переодягалися у робочий одяг і розбирали це все, не зважаючи на посади. Ми розуміли, що коштів, аби відразу все відбудувати, немає, тож робили все, що могли, — говорить Вікторія.

Півдня працювали на розборі завалів і прибиранні, далі — документи та навчання. Тоді працівникам згодилися і маски, що залишилися з часів ковіду, надягали їх, аби не дихати пилом. А коли знімали, бачили, що все обличчя чорне, тож швиденько вмивалися й до комп’ютерів.

***

На одній із стін перед входом до училища розташований великий мурал із військовим. Це випускник навчального закладу, який захищав Азовсталь. Про нього нічого не чутно з травня 2022 року, тож його рідні розмістили на стіні навчального закладу зображення хлопця, аби нагадувати про нього студентам, викладачам та перехожим. Йому ж присвятили одну з колекцій одягу, що розробили студенти училища.

У холі та коридорах навчального закладу кругом сліди обстрілу, десь немає штукатурки, десь простінку. В одній з аудиторій проходить онлайн-заняття, замість стіни — целофан. Вікторія каже — фактично проводимо відкритий урок.

В одному з кабінетів осколок пробив пластикову віконну раму і застряг у протилежній стіні. Працівники кажуть — у закладі такого багато. Загалом майже неушкодженими залишилися лише два кабінети, один з них — директора.

До нового навчального року в училищі зробили ремонт, все пофарбували, а через кілька днів приміщення було засипане купами будівельного сміття. Частину закладу, яку відключили від опалення через ушкодження системи, закрили, аби холод звідти не поширювався на інші аудиторії. Від протягів рятуються клейонками, якими затягнуті зруйновані частини закладу.

***

Із першого дня в училищі розпочали ліквідовувати наслідки прильотів. До роботи взялися не лише працівники навчального закладу і студенти, а й працівники сусідніх школи, церкви та просто небайдужі жителі району.

Тоді ж провели інвентаризацію, а згодом запросили експертну компанію, яка займається оцінкою збитків. Поки що офіційної інформації про суму пошкоджень немає.

Першочергово в училищі накрили дах — спочатку брезентом, аби уберегти будівлю від дощів. Та частина корпусу все одно встигла замокнути — спершу від тушіння пожежі, згодом від опадів. Працівники підставляли тази та відра, постійно витирали підлогу. Згодом місцева влада виділила освітянам шифер, яким накрили дах навчального корпусу, а залишками планують перекрити підсобні приміщення та законсервувати зруйнований навчально-виробничий корпус. Вибиті вікна ще у перші дні після обстрілу позабивали OSB-плитами.

Дещо з матеріалів для ремонту закуповують за власні кошти, а також постійно шукають донорів, до того ж в училищі відкрили спеціальний рахунок для збору на відбудову. Наразі заклад має благодійників, які замінять майже 90 вікон. У тому, що кошти знаходяться не так швидко, як хотілося б, нікого не звинувачують, адже навколо й так багато страждань і люди вже звикли до наслідків обстрілів.

— Від усіх цих руйнувань ми не впали у відчай, я і колектив так налаштовував, що ми продовжуємо працювати, — говорить Сергій Сікірніцький.

Наразі студенти навчаються за змішаним форматом — теоретичні заняття відвідують онлайн, а практичні у закладі. Викладачі говорять, що опанувати робітничу професію без практики неможливо. Студенти будівельних спеціальностей зараз відпрацьовують набуті навички — штукатури, лицювальники-плиточники, малярі, мулярі відновлюють пошкоджені кабінети та лабораторії училища. До них долучаються майстри й викладачі, тож більшість робіт у закладі виконують власними силами.

***

Сергій Сікірніцький говорить, що до великої війни професії, пов’язані з будівництвом, не користувалися великим попитом серед вступників. Він пов’язує це з тим, що хоч дана сфера і приносить дохід, але робота складна і часто під відкритим небом. Водночас саме зараз росте попит на ці напрямки серед працедавців, а після закінчення війни й поготів. Тож в училищі націлені на розширення професій, які знадобляться у відбудові України.

Окрім навчання школярів, які закінчили 9 чи 11 клас, тут існують короткострокові курси для дорослих. У тому числі й для вразливих категорій людей, серед яких ВПО та ветерани. Так, зараз навчається група за спеціальністю кравець-закрійник, на яку нині також значний попит на ринку праці. На таких курсах можна здобути мікрокваліфікації, які дають можливість працювати на підприємстві чи відкрити власну справу.

На думку директора училища, нині в Україні приділяється набагато більше уваги профтехосвіті, ніж це було раніше.

— Можна сказати, що ми були покинуті 30 років, а зараз держава робить максимум зусиль, щоб вивести нас на вищій рівень. Нам почали виділяти кошти на технічну базу, також зараз існують грантові проєкти, завдяки яким ми оновлюємося й купуємо обладнання, — говорить Сергій Сікірніцький.

Проєктну діяльність в училищі розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Деякі донори не розглядають сумський навчальний заклад через близькість до кордону та обстріли, але є й такі, які виділяють кошти.

Навіть під час війни тут планують відкривати нові спеціальності, переважно пов’язані з енергозберігаючим будівництвом. Під це виграли проєкт — один із корпусів закладу відремонтують і в ньому розмістять майстерні саме таких напрямів.

***

Цієї осені в училищі вже вдруге повернулися до більш-менш нормального життя. Вперше — коли відновили навчання навесні 2022 року. 24 лютого батьки з самого ранку забирали дітей, залишилася у гуртожитку лише дівчина з прикордонного села, де було небезпечніше, ніж в обласному центрі.

Перші місяці великої війни тут кипіла робота — у гуртожитку зупинялися ВПО, в їдальні готували обіди для волонтерів, а у швейних майстернях шили балаклави й аптечки. Вікторія Ткаченко згадує, що саме ця робота тоді рятувала психологічно. Коли лунали вибухи, вони заспокоювали себе, що це просто гупнули двері, й продовжували далі.

Значних змін у кількості студентів через повномасштабне вторгнення в училищі немає, щоправда, дещо змінилися географія. Раніше сюди приїжджали не лише з Сумської області, а й з інших регіонів. Тепер все рідше до закладу вступають студенти з більш безпечних територій, які розташовані вглиб України. Багато учнів виїхали за кордон, а декого, особливо після обстрілу, батьки бояться відпускати на заняття.

До повномасштабної війни в училищі стикалися із проблемним відвідуванням, тепер же студенти хочуть більше часу проводити у закладі.

— Їм хочеться навчатися, хочеться бути разом, вони так радіють, коли приходять, – говорить Вікторія Ткаченко.

За її словами, діти подорослішали і їм вже не треба нічого пояснювати. Вони готові допомагати й брати участь у житті закладу. Та хоча училище і має сховище, але не всі майстерні можна перенести до підвалу. Тож практичні заняття часто скасовуються чи перериваються через повітряні тривоги.

***

Надворі біля понівеченого корпусу чорна собачка Муха, яку тут залишив хтось із переселенців, грається із м’ячиком. Її будка розташована між двома епіцентрами ударів шахедів, але в ту ніч сторож її відпустив з прив’язі, тож тварина врятувалася. Десь поруч гудить шахед і Муха починає гавкати. Вікторія пропонує пройти до укриття, але лунає вибух — безпілотник збили.