Українська баронеса з котячим ім'ям: як полтавська аристократка перетворилась на радянську Мата Харі

Згадуючи відомих полтавців варто відзначити одну з найзагадковіших жінок радянського періоду – розвідницю Марію Закревську. Сто років тому вона увійшла у світову історію під ім’ям Мури Закревської-Бенкендорф-Будберг баронеси Ельбердюнхської та Беннінггаузенської, а також двоюрідної прабабусі британського політика Ніла Клегга (лідера партії ліберальних демократів прим авт).

Народилась майбутня радянська Мата Харі у 1892 в  Полтаві в родині українського дворянина і дипломата Російської імперії Гната Закревського.

Все життя Мура з гордістю повідомляла про себе, що була правнучкою Аграфени Федорівни Закревської, дружини московського генерал-губернатора – відомої красуні, оспіваної Пушкіним "мідної Венери". Усі, хто її знав, не сумнівалися в цьому – В'ячеслав Ходасевич часто казав Мурі: "Шукати прикладів, як треба жити, не потрібно, коли була така бабуся".

Насправді отець Мури Ігнатій Закревський не мав до тієї гілки Закревських жодного відношення. Він походив із Чернігівської губернії, звідки переїхав із сім'єю до Петербурга, де дослужився до високих чинів у сенаті.

Закріпившись у вищому колі державних чиновників Ігнат Закревський потроху відійшов від справ та почав активно просувати по соціальних сходах своїх дітей. До речі, він їх мав всього четверо. Старший – Платон (від першого шлюбу), близнюки Анна та Олександра, а також молодша Марія. Взагалі, про дитинство дівчинки відомо небагато. Відомо лише те, що вона свого часу отримала класичну для того часу освіту – навчалася в Інституті благородних дівчат.

Втім, переломним моментом в її житті став від’їзд до Лондона задля вдосконалення англійської, яку 19-річна Марія вивчала з дитинства. Вибір британського міста теж був не випадковим. На той момент там працював при російському посольстві її брат - Платон Закревський.

Прибувши до Лондона вона провела одну зиму у кембриджській жіночій школі Ньюнхам, але згодом при розповідях про себе вона стверджуватиме, що закінчила Кембриджський університет.  Тодішній російський посол у Великобританії граф Александер Бенкендорф усілякої сприяв родині Закревських тому Платон та Марія постійно знаходились в оточенні британської та російської дипломатичної верхівки.

Тож, не дивно, що у 1911 році Мура вийшла заміж за Івана Бенкендорфа – аташе посольства та далекого родича посла. І хоча у спілкуванні Мура завжди називала його графом, насправді він належав до бічної гілки цього відомого роду і не мав жодного права на титул.

За рік Івана Бенкендорфа призначили секретарем російського посольства Німеччини, тож молода родина переїхала у Берлін.

У 1913 році в родині Бенкендорфів народився син Павло, а через два роки – дочка Тетяна. За цей час почалася Перша світова війна і російське посольство вимушене було евакуюватися до Петербурга. Мура почала працювати у військовому шпиталі - всі жінки з вищих кіл вважали своїм обов'язком допомагати пораненим, а Іван влаштувався на роботу у військовій цензурі.

Попри ускладнені відносини на північному заході Росії, родина Бенкендорфів щосили намагалася адаптуватися до стрімких змін у суспільстві. Допомагала їм у цьому рідня з Ревеля (нині Таллінн) та естонського маєтку Янеда, куди подружжя полюбляло разом з дітьми їздити відпочивати.

Влітку 1917 року Іван та Мура з дітьми традиційно виїхали до Янеди, де передбачали залишитися до пізньої осені. Але після жовтневих подій політична ситуація для них, як нащадків аристократів, стала вкрай складною. На екстреному родинному зібранні вирішили, що Мура поїде у Петербург подивитися чи вціліло хоч якесь майно, а Іван залишиться з дітьми в Янеді.

  Втім, у Петербурзі Мура дізналася що її квартиру відібрали на користь пролетаріату, туди вселився Комітет бідноти. А тим часом німці все ближче підходили до Ревеля тож Мура, яку у Петербурзі вже нічого не тримало, вирішила їхати у Янеду до родини.

Але буквально перед самим від'їздом вона отримала страшну звістку: розлючені селяни з сусіднього села вбили Івана і спалили їхній будинок. Гувернантка ледве встигла врятувати дітей, сховавшись з ними у сусідів. Ситуацію ускладнювала відсутність у Мури яких-небудь знайомств, які допомогли б їй вивезти звідти дітей. Усі її друзі або виїхали з країни, або перебували в такому ж тяжкому становищі, як і вона сама.

Англійське посольство - єдине місце, де, як здавалося Мурі, їй могли б допомогти, - готувалася до термінового переїзду до Москви. Із колишніх її знайомих в англійському посольстві залишився працювати лише молодий 22- річний дипломат Роберт Брюс Локкарт, з яким 26-річна Мура познайомилася ще під час свого перебування в Англії. Тож не гаючи часу вона вирушила на аудієнцію до нього. Але допомогти своїй знайомій перевезти дітей до Росії він так і не зміг.

Однак вже незабаром стосунки між Мурою і Локкартом набули особливого характеру: вони стали коханцями, а Мура, навіть, народила від нього дитину, яка померла майже відразу після народження.

Тривав 1918 рік і окрім бажання бути з Мурою у Росії Локкарта тримала ще й таємна місія. За вказівкою британського керівництва він домагався укладання мирного договору між Росією та Німеччиною. Задля цього завдання об'єдналися дипломати та розвідники різних країн. Тож в історію ця подія потрапила під назвою "змова послів" або "змова Локкарта".

Такої саме цю інтригу нарівні зі смертю Леніна називають основними причинами початку більшовицького терору. Розкривши змову в ніч на 1 вересня 1918 року Локкарта та Муру заарештовують та таємно вивозять на Луб'янку. За місяць Локкарта висилають із Росії, а Марію-Муру відпускають після її згоди на співпрацю з ГПУ. Наступного разу вони зустрінуться лише у 1924 році під Прагою і обговоривши свої стосунки розійдуться вже назавжди.

Ходять чутки що Марію мали стратити за підозрою у шпигунстві на користь Британії, але про її звільнення особисто поклопотавсь заступник голови ВЧК Яков Петерс.

Втративши свого англійського покровителя та житло Мура вимушена була вчитися заробляти собі на життя самостійно. Тож, вона влаштувалась у видання Всесвітня література перекладачкою з англійської.

Засноване Максимом Горьким видавництво було масштабним більшовицьким проєктом з масової культурної просвіти. Передбачалося випустити понад 2500 різних книг, для підвищення обізнаності населення. Незабаром після початку роботи над перекладами Марія Закревська стала особистим секретарем Максима Горького, а після його остаточного розриву з колишньою дружиною Марією Андрєєвою переїхала до квартири Горького.

Попри велику різницю у віці (Мура була молодша за письменника на 24 роки) він не лише прожив з нею понад 16 років, але й неодноразово пропонував взяти офіційний шлюб.

Він настільки переймався благополуччям своєї Марії, що, навіть, влаштував їй другий шлюб з естонським бароном Миколою Будбергом, щоб Мура отримала право перетину кордону та могла нарешті побачитись зі своїми дітьми.

Цей шлюб, очевидно, був фіктивним, адже відразу після весілля нареченому було видано велику суму грошей, на які він виплатив великий картковий борг, а решту грошей витратив на квиток до Аргентини. Сама ж Марія вирушила з Горьким до Італії, де письменник за порадами лікарів поліпшував прояви свого хронічного туберкульозу. Вона щиро піклувалася про нього і на знак вдячності Максим Горький присвятив їй роман "Життя Клима Самгіна".

У 1933 році Горький вирішив повернутися до Радянської Росії  нібито через зменшення розміру гонорарів. Але Марія з ним не поїхала. За офіційною версією, щоб не «поставити його в незручне становище», а в реальності — вона вирушила до свого близького друга Герберта Уеллса, з яким вона познайомилась ще у 1920 році. Тоді, під час свого двотижневого візиту у Росію Герберт Уеллс зробив нотатки, які згодом лягли в основу книги «Росія в імлі».

Близькі стосунки з Уеллсом тривали до смерті письменника, він, навіть, просив Муру вийти нього заміж, але Закревська рішуче відкинула цю пропозицію.

Втім вже у 1936 році вона вирушила до Москви за наказом керівництва радянської розвідки. Офіційно, причина полягала у стані Максима Горького, який перебував при смерті. Особисто Сталін своїм розпорядженням організував їй вагон на кордоні, а також пообіцяв їй доставити до Москви, а потім повернути назад. В обмін на це вона мала привезти до Москви італійські архіви Горького, які містили компрометуючі листи з відомими діячами культури, які були незадоволені радянським режимом.

Проте рукописи таємниче зникли, нібито при пожежі в естонському будинку Будберг або ж, згідно чуток, опинившись у секретних папках лондонського MI-5.

До Москви прибула інша частина архіву, яка тим не менш теж задовольнила радянську розвідку. Тож, після передачі матеріалів Муру провели до Горького і, відразу після її відходу, оголосили про смерть письменника.

Ці факти породили цілу низку чуток про те, що Горького отруїли. Про це йшлося і на процесі проти Троцькістсько-Бухаринського блоку: вбивство Горького було одним із пунктів обвинувального висновку проти бухаринців. Однак жодних документальних підтверджень, які свідчили б про те, що Горького отруїли, отримати так і не вдалося. Тож, і донині офіційно вважається, що вождь пролетарської літератури помер своєю смертю.  

Також, існує версія, що Горького вбила його Мура - за завданням НКВС, а можливо, і самого Сталіна. Адже вона була останньою хто знаходився з ним віч-на-віч. Окрім цього, незадовго до його смерті вона приходила до Горького у супроводі Генріха Ягоди. А після смерті біля ліжка письменника свідки бачили склянку води, яка потім загадково зникла. Обгрунтованісті цим чуткам додає і те що родичі покійного так і не змогли отримати навіть частки його праху. (Письменник був кремований та похований у кремлівській стіні.) Після смерті пролетарського письменника радянський уряд оформив Марію Будберг як спадкоємницю зарубіжних видань письменника, і до Другої світової війни вона отримувала гонорари з усіх його зарубіжних видань. А у 1946 році помер і Герберт Уеллс, який залишив своїй українській коханій 100 тисяч доларів та можливість розкішно жити аж до кінця свого життя.

Тож, аби дізнатися що робила баронеса Будберг, чи вдалося за життя довести факт її подвійної агентури та як саме зустріла свою смерть українська Мата Харі читайте у матеріалі книги “Полтавська діаспора”. 

Як придбати книгу Олександра Панченка "Полтавська діаспора. Велика енциклопедія": 1. Перерахуйте гроші за потрібну Вам кількість примірників на банківську картку автора: ПриватБанк 5168 7427 2288 3976 (Олександр Панченко) 2. Вкажіть у призначенні платежу ПІБ, номер телефону та адресу чи номер поштового відділення, на яке потрібно відправити енциклопедію. 3. Трішки очікування і книга у ваших руках! Вартість книги - 2000 гривень. 15% від вартості кожного примірника будуть перераховані на рахунок ЗСУ! Решта виручених грошей буде витрачена на проведення подальших наукових досліджень.