Вивчена безпорадність або психологічна зброя російських окупантів

В Україні розпочався четвертий місяць повномасштабної війни. Попри нетиповість ситуації, наша психіка усіма силами намагається адаптуватися до нової реальності та заради нашого ж блага перевести наш організм в режим тривалого очікування. Тож нині час подбати про себе аби вчасно попередити та зупинити небезпечний кризовий стан або по-іншому психічне виснаження. Адже саме вивчена безпорадні, як його ще іноді називають не лише травмує нас як особистостей та додатково наражає на небезпеку, але й активно грає на руку ворогу, який застосовує чимало інструментів психологічного впливу аби зломити нашу волю до опору. Навчена безпорадність, так чи інакше, - це своєрідний привіт з нашого спільного пострадянського минулого. Протягом тривалого часу, покоління за поколінням, у наших предків намагалися зламати волю і внутрішнє почуття спроможності. Більше того, основним завданням радянської тоталітарної машини було змусити наших предків виховувати своїх дітей та онуків саме у цій безпорадній прадигмі. І от через 30 років, з моменту здобуття Україною незалежності російські окупанти відроджують радянські інструменти психологічного примусу аби зараз вплинути на нашу волю, відчуття контролю та адекватну оцінку власної спроможності. Як виникає почуття безпорадності? Війна вибиває звичні опори та руйнує повсякденні алгоритми. Вона розхитує відчуття контролю над власним життям і подіями довкола нас. Тож у такому випадку велика вірогідність, що наш мозок з огляду на стрімку мінливість та непідвладність ситуації, перейде в режим пасивності. Однак тут і криється найбільша небезпека чим менше ми намагаємось протидіяти онімінню, тим швидше та повніше втрачаємо контроль над ситуацією. Адже почуття безпорадності підтримується двома помилковими ідеями: по-перше, ми ставимо надто глобальні, недосяжні цілі, які не можемо виконати; по-друге, ми знецінюємо ті дрібні кроки, які ми здатні робити. Все, або нічого. А оскільки "все" неможливо, то видається, що нема сенсу і починати. Що робити? Знайте, що саме безпорадність - наш найважливіший внутрішній ворог на емоційній арені. Саме цього вороги й чекають - демотивації, капітуляції, зламаної волі, опущених рук та тихої покірності. Не йдіть на поступки та не тіште цим наших ворогів. Краще відшукайте в собі внутрішню злість на ворога, адже доведено, що агресія є непоганим мотиватором діяти. Що б не було продовжуйте діяти. Навіть коли більшість задач виконуються на автопілоті, через "не можу", через "немає сенсу". Робіть те, що можете і там де можете. Не ставте перед собою глобальні цілі. Краще розбивайте все на дрібні, посильні вам зараз, задачі. Пишіть списки та хваліть себе за кожну виконану задачу. Тримайтесь звичної рутини, якою б спрощеною вона не була в цих умовах. Адже це саме той мінімальний набір, що дає щоденне відчуття контролю і мінімальної опори у нашому житті. Впорядкуйте речі довкола. Це дасть відчуття хоча б мінімального контролю і порядку в межах власного простору. Не соромтеся звертатися за підтримкою до спеціалістів. Ставтесь адекватно до свого організму та ресурсів власної психіки. Не вимагайте від себе неймовірного. Не картайте себе за те, що ваша психіка зараз перебуває у ненормальних умовах непомірного стресу, навіть, якщо ви зараз там, де немає вибухів і сирен. Війна впливає на нашу психіку будь-де. Не підтримуйте цикл безпорадності "все або нічого". Просто потроху просувайтеся вперед, усвідомлюючи, що кожен ваш крок гарантовано наближає вашу перемогу та вщент руйнує плани російських окупантів.