Чому сучасна молодь слухає шансон, навіть не маючи до нього жодного стосунку

На пляжі, на студентських вечірках, серед нових хітів, репу та попмузики часом звучить... шансон. Часто - російський. Здавалось би, молодь, яка виросла у незалежній Україні, далеких від тюремної субкультури 90-х, мала б зовсім інші музичні орієнтири. Та ні - ця музика досі знаходить відгук у молодих серцях. Чому?

Полтавський психолог, психотерапевт медичного центру «Light medical center», директор інституту сімейної психології та консультування, кандидат економічних наук, доцент Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна Євгеній Лісенний пояснює: за цим явищем стоїть не лише музичний смак, а й глибші психологічні процеси.

«Для молодих людей це - спосіб самоствердження. Шансон демонструє феномен сили, влади, ієрархії. А підлітковий вік - це період пошуку ідентичності, коли хочеться “прокачати” своє его, відчути себе сильним», - каже фахівець.

Другий чинник - спадщина 90-х. Батьки сьогоднішніх підлітків виросли в часи, коли кримінальна романтика звучала звідусіль. Тож діти, самі того не помічаючи, переймають частину цінностей минулого - разом із мелодіями, які тоді лунали з магнітофонів.

Є й глибший психологічний аспект: через цю музику молодь підсвідомо зустрічається зі своїми страхами - тюрми, насильства, небезпеки. Так вони ніби долають власну тривогу: якщо почути про небезпечне - стає не так страшно.

Проте за словами Лісенного, не варто сприймати це лише як «розбещення культурного смаку». Людина може переживати внутрішній бунт через будь-що - і через шансон теж. Важливо, які базові цінності були закладені в сім’ї. Якщо вони міцні, юнак чи дівчина з часом усе одно повернуться до них.

«Шансон - це не завжди про кримінал. Часто, про пошук себе, про романтику сили. Але якщо батьки й учителі показуватимуть, що сила може бути іншою, а саме силою захисту, підтримки, мужності - молодь обере цей шлях», - зазначає психолог.

Ще один вимір цієї теми - інформаційний. Російський шансон несе чужі Україні цінності. Тож, каже Лісенний, у час війни особливо важливо фільтрувати культурний простір і формувати власні сенси.

«Коли країна-агресор насаджує молоді свої символи, це небезпечно. Тому навіть заборона шансону в громадському транспорті - правильний крок. У кризові часи потрібні чіткі вектори розвитку суспільства», — вважає він.

А що ж робити педагогам і батькам, які чують у навушниках своїх дітей “Мурку”? Відповідь - не забороняти, а показувати альтернативу.

«Якщо молодь тягнеться до культури сили - покажімо, що сила може бути про інше. Про здатність захистити себе, своїх близьких, країну. Тоді вона трансформується у позитивну енергію», - радить Євгеній Лісенний.

Отже, секрет простий: щоб молодь менше слухала «чужий» шансон, треба створювати свою культуру сили - українську, чесну, людяну. І вона звучатиме значно голосніше.

Автор Олександра Шилова