Великодні Гробки або як в Україні вшановували померлих

Наступний тиждень після Великодня українці традиційно називають поминальним або Хоминим, на честь недовірливого апостола Фоми (Хоми). У ці дні вшановують пам'ять померлих, ходять на цвинтар, залишають на могилах великоднє частування для мерців та моляться за упокій їхніх душ.

Давні українці були переконані, що душі предків вічні, тож їх слід пошановувати. Вірили, що у потойбіччі вони опікувались урожаєм, стихіями, погодою, господарством — загалом добробутом живих. Не пошанована померла рідня сердилась на своїх нащадків, а в окремих випадках навіть могла жорстоко помститися. Після запровадження християнства язичницькі уявлення про потойбіччя тісно переплелися з новою релігією. Споглядання весіннього воскресіння природи і народні вірування у звільнення душ набули нового богословського значення та стали символізувати Воскресіння Ісуса Христа.



Проте народні уявлення та язицькі традиції нікуди із повсякдення не зникли. Так, давні українці вірили, що на Великдень Бог відпускає душі померлих на землю, аби ті справили свій Мертвецький або Навський Великдень, а також провідали свою живу рідню. Тож впродовж тижня після Великодня наші предки виставляли на вікно запалену свічку, яка слугувала маяком для душі та кілька крашанок аби задовільнити її голод. Також вважалося, що у ніч на Навський Великдень мерці виходили зі своїх могил та нападали на випадкових перехожих. У цей час від їхньої люті не могли врятувати ані хрест, ані молитва. Нещасного роздирали заживо і вже наступного року він разом з іншими поповнював лави прадавніх "зомбі".

Непереливки було і тим, хто вголос називав душі предків "мерцями"чи "покійниками". Протягом усього Хоминого тижня звертатися до покійників можна було виключно на ймення. У іншому випадку вони могли образитися та помститися. Існує чимало переказів про Навський Великдень. Чимало з них описують саме мертвецьке богослужіння у церкві. Так опівночі на звуки труби або дзвона, який бив тричі, мерці вставали з гробів та прямували до місцевої церкви. Попереду — священик, також померлий, який за життя служив у цій парафії та добре знав свою паству. Перед закритими дверима панотець виголошував молитву і двері магічним чином відчинялися. Померлі входили до церкви та смиренно слухали Великодню службу. Біля вівтаря зазвичай стояли померлі діти, тримаючи в руках крашанки, набиті клоччям (грубим волокном, що залишається на гребені під час вичісування конопель або льону). Такі крашанки, на відміну від звичайних, символізували світ померлих, суть якого є тлін та туга. Після служби всі христосувалися та виходили надвір, де священник виголошував святкову проповідь та зачиняв двері храму. Далі, аж до третіх півнів, мерці вітали одне одного зі святом та ділилися враженнями по світ живих. А потім до сходу сонця поверталися до своїх могил. Дивитися на таке живим було строго заборонено. За давніми віруваннями, це могло позначитися на здоров'ї, добробуті або навіть призвести до смерті. Після Хоминого тижня душі мали повернутися назад на небо, тож родичі йшли на цвинтар попрощатися. Вірили, що якщо у цей день йшов дощ, то це обов’язково плакала душа, яку Бог за гріхи такі не пустив на землю. До прощання з мерцями готувалися старанно та заздалегідь. Прибирали могили, залишали там їжу, пригощали старців — із проханням помолитися за померлого. Подекуди пекли спеціальний обрядовий хліб: три менші або одну велику паляницю. Їх іще називали "мисочками". Ще за язичництва, у цей день господиня, готувала страви, які особливо любили померлі при житті. Усе це зносили на кладовище, стелили скатертини між могил і ділились між собою стравами згадуючи померлих добрим словом. В деяких регіонах України на мотив Мертвечого Великодня виникло своєрідне уявлення про блаженний народ рахманів, які живуть під землею. Рахмани не можуть стежити за часом і не знають коли настає Великдень. Тому для спеціально них шкаралупу крашанок кидали в річку. Вірили, що коли ці шкарлупки допливуть до рахманів

10:51

(на Хомину неділю або на Преполовинення) - ті також справлять свій Рахманський Великдень.

На думку наших пращурів, слідування таким ритуалам допомагало впродовж цілого року заручитися підтримкою та захистом померлої рідні. Тож суворо дотримувалися й обмежень, які актуальні і нині. Так у цей день, в ідеалі, протягом тижня: • Не бажано поминати померлих спиртними напоями. • Не можна прати, шити, прибирати, виконувати фізичну роботу. • Не можна саджати город. • Не можна сваритися, кричати. Цьогоріч через російське повномасштабне вторгнення існує небезпека провокацій та мінування цвинтарів. Закликаємо дотримуватися правил безпечної поведінки, уникати масових скупчень та заздалегідь продумати маршрут до укриття, у разі оголошення повітряної тривоги.