Вижити в умовах війни і зберегти роботу редакції: що кажуть полтавські медійники

"Навряд чи ситуацію можна описати якимось одним, а тим паче цензурним словом. Редакція продовжує працювати. Здебільшого люди пишуть з дому, позаяк через брак коштів від офісу довелося відмовитись. Наради проводимо в зумі, або на нейтральній території. Легше тим, хто постійно працює в полях: на сюжетах і репортажах — є яка не яка соціалізація. Кошти, які нам вдалося закумулювати на придбання техніки до військового вторгнення, ми витрачаємо переважно на забезпечення основних потреб - мінімальна оплата праці та пальне для поїздок за репортажами для нашого спецпроєкту "Свідки воєнних злочинів", – розповів Віталій Улибін, головний редактор видання "Полтавська Хвиля". 

Схожа ситуація з усіма полтавськими інтернет-виданнями: грошей на зарплату – мінімум або немає взагалі, журналісти працюють здебільшого задля економії з дому. У телеканалів така ж проблема.

Наприклад, один із найбільших та найпопулярніших полтавських телеканалів – PTV UA – під загрозою зупинитися. Колектив тримається на вірі та згуртованості, розповідає Богдан Звягольський, директор телеканалу.

"В нас повністю вмер комерційний відділ і зараз дуже важко з рекламою чи будь якими іншими видами заробітку. До війни комерційний відділ покривав 25%, решту – інвестори. Зараз ми втратили фінансування", – небагатослівно розповідає Звягольський.

Керівник PTV UA розповів, що колектив телеканалу не зламався, а навпаки згуртувався і працює дуже самовіддано.

"У перший же день війни почали власний телемарафон і виходимо у прямий ефір щодня чотири рази на день. Кількість підписників на Ютубі збільшилася у шість разів. До війни в нас було 18 тисяч підписників, зараз вже 117 тисяч. Також непогані перегляди набирають наші трансляції на Фейсбук, але нашу основну сторінку Фейсбук забанив через згадку бійців Азова. Тому зараз наші трансляції відбуваються на резервній сторінці", – розповів Звягольський

Відсутність фінансування – це зараз той біль, з яким зіштовхнулися абсолютно усі полтавські редакції. У Полтаві і області немає окупації. Журналісти мають ще поки що ресурси, здебільшого, фізичні, працювати. Саме тому дуже важливо знаходити можливості підтримувати медіа. Відсутність фінансів на роботу редакцій з часом може призвести до того, що у журналістів просто не буде коштів на життя. 

Чи існуватимуть редакції, які уже зараз третій місяць практично без грошей, на добровільних засадах, якщо розумітимуть, що підтримки не буде? Потрібно не допустити, щоб правда, яку розповідають журналісти, не замовкла. Не замовкла просто через те, що редакції не мають за що купити мінімальну техніку, заплатити зарплату авторам, оплатити хостинг. 

Грошей немає, а є план – що далі? 

Леся Лазоренко, керівниця "Кременчуцького Телеграфу» розповідає, що у їхній редакції розробили оперативний план роботи   на час війни( декілька варіантів) при різних сценаріях. 

"Гадаю, якби ми працювали на окупованих територіях, редакцію потрібно було евакуйовувати. Як показує практика, ворог намагається заволодіти не лише нашими територіями. Пропаганда використовується, як зброя. Журналістів викрадають, сайти зазнають DDOS-атак. І наш сайт не став виключенням, на початку війни були спроби завадити роботі нашого сайту, приблизно годину наші спеціалісти працювали на усуненням проблеми, аби знову почати працювати і прибрати ту кляку колорадську стрічку", – каже Леся Лазоренко.

Редакція посилила технічний захист і зараз постійно моніторить роботу захисних систем.

За умов роботи таких, як зараз, редакція повинна розробити стратегічний план роботи медіа, зауважує журналістка. До 24 лютого редакція інтенсивно нарощувала і розвивала свої соцмережі. Це, каже Лазоренко, стало стало великою перевагою для роботи в умовах повномасштабної війни. 

"Тобто ми мали вже і сторінки у Фейсбуці, в Інстаграм, Телеграм, ТікТок. Це – про охоплення аудиторії, про можливість розміщувати рекламу клієнтів на своїх ресурсах і отримання доходу".

З самого початку повномасштабного вторгнення редакція "Кременчуцького Телеграфу" розгорнула волонтерський штаб. 

"Безліч поїздок до хлопців на передову, на окуповані території, ліки, продукти, засоби гігієни. Наші рекламодавці допомагають і в цьому, – каже Леся Лазоренко. – Ну і для контенту це великий плюс. Завжди є живі історії, фото, досвід і матеріали для статей".

Віталій Улибін, головред "Полтавської Хвилі, ділиться що його реакція тримається з останніх сил здебільшого на ентузіазмі людей. 

"Нам пощастило більше за інших. В нас команда, яка створила проєкт на ентузіазмі, підіймала його, і тому реально вболіває за нього. Як виживають медії, де робота побудована виключно на відносинах роботодавця і підлеглих навіть гадки не маю. Мені здається, це ще важче. Ми навчились писати грантові заявки, виділили окремо час на навчання цій справі, аби брати участь у різних конкурсах, щоб забезпечити редакцію". 

Стратегія виживання локальних медіа в умовах війни: думки з Полтави 

"Ми бачимо, на жаль, на прикладі інших територій, що журналісти, налаштовані патріотично, потрапляють під репресивну машину одними з перших. Наша редакція заздалегідь пропрацювала стратегічний план роботи у разі вторгнення. Окремо проговорили і розробили деталі як діяти, якщо місту загрожує окупація. Це передусім питання цифрової безпеки, швидкого знищення даних. Хто, де та як може переховуватись, якщо буде така необхідність, як і в які способи ми можемо тримати екстрений зв'язок. Важливо, щоб частина редакції мала змогу евакуюватись поза межі міста і продовжити роботу, якщо раптом щось станеться з тими, хто лишився документувати злочини окупанта в самому місті. Хтось вважає це надмірними заходами безпеки, але ми вирішили, що краще мати плани А, В і С, аніж діяти за обставинами", – розповідає про досвід "Полтавської Хвилі" Віталій Улибін.

Поговоривши із керівниками редакцій трьох різних типів, за їхніми розповідями можна скласти список умов, завдяки яким медії зможуть працювати.

• Важливо мати підтримку колег з інших регіонів. Мова про досвід, прихисток, моральну та матеріальну підтримку. Саме тому в тилових регіонах журналісти шукають можливості, щоб створити хаби. 

• Головна проблема – бракує фінансів. Багато редакцій на межі закриття. Такий переломний момент вже наступає.

• Тому потрібна державна програма підтримки регіональних медіа. 

• Наразі суспільство не готове до справжнього суспільного медіа. Відтак медіям, особливо локальним залишається сподіватись лише на інвестиційну підтримку зі сторони, від зацікавлених у розвиткові незалежних і демократичних ЗМІ.

• Важливо розробити стратегія не лише матеріального виживання редакцій, а й фізичного.