Термінатор з Холодного Яру: як розвідник з Решетилівщини п'ять разів уникав смерті від рук росіян

25 липня 2022 0

Олександра Іоффе

Дивовижна історія Юрія Лісовського із позивним "Залізняк", який все життя присвятив боротьбі за українську незалежність.

Незвичайною постаттю серед видатних полтавців є і Юрій Горліс-Горський уроджений Юрій Городянин-Лісовський який за своє недовге життя встиг повоювати під командуванням Султан-Гірея, стати видатним хроністом Холодноярської організації та описати тогочасні події у дусі класичних шпигунських романів, працювати подвійним агентом проти більшовиків, вдавати божевільного та очолювати український відділ на берлінській радіостанції. Навіть його смерть була настільки загадковою та неправдоподібною, що ще два роки побратими Юрія Горліс-Горського та родина вірили, що він живий та чекали на його повернення.

Народився майбутній розвідник 14 січня 1898 року в селі Демидівка (Решетилівського району Полтавської області). Мати Юрія - Людвіга Соколовська походила зі шляхетного польського роду. А батько - Юрій Лісовський був офіцером російської імператорської армії і заради того, щоб одружитися з коханою жінкою, за її згодою, не побоявся викрасти Людвігу з батьківського дому.

Коли почалася Перша світова війна Юрій молодший додав собі чотири роки та пішов на фронт, де служив під командуванням князів Хана-Нахічеванського та Султан-Гірея. А вже невдовзі майбутній Горліс-Горський став хорунжим 1-го Гайдамацького кінного куреня імені Кармелюка, а згодом воював у складі 2-го Запорозького кінного полку Запорозької дивізії Армії УНР.

Ну а після Зимового походу, коли рештки Надднiпрянської Армії УНР опинилися у так званому “трикутнику смерті” між Любарем, Чорториєю та Мирополем в оточенні трьох ворожих армій: Червоної, Добровольчої та польської Юрій Горліс-Горський який дивом пережив повальну епідемію тифу прийняв для себе рішення вступити до лав Холодноярських повстанців на чолі з братами Чучупаками.

Обравши позивний Залізняк, Горліс-Горський став осавулом 1-го куреня полку гайдамаків. Тоді ж у житті юнака трапилась чи не найтрагічніша подія – він власноруч вбив свою кохану Галю, за те що та зрадила холодноярців. І хоча зробила це вона аби врятувати життя свого коханого, як їй це обіцяли вороги, але вже незабаром з’ясувалося що усіх схоплених за її доносом спіймали та розстріляли. Юрію вчергове вдалося вижити, перевдягнувшись у форму охоронця-росіянина.

Діставшись своїх вони колективно винесли смертний вирок Галі, а Юрій його власноруч виконав.

“Того самого дня під вечір вирок над Галею був виконаний. Зробив їй одну-єдину послугу, яку міг зробити. Вмерла щасливою, несподівано, не знаючи, що її чекає”, – згодом писав він про ці події у своєму романі “Холодний Яр”.

Ще не раз на власному прикладі Юрій Горліс-Горський переконувався що гуманізм до ворога обертається лише новими жертвами серед побратимів. Так під час однієї з сутичок він зберіг життя полоненому начальнику міліції та зрештою відпустив його. Той майже відразу віддячив Горлісу-Горському тим що викликав Єлисаветграда (теперішній Кропивницький) полк червоної кінноти. Розпочалася сутичка, у якій холодноярці зазначили численних особових втрат.

А згодом Юрій Горліс-Горський таки був заарештований та потрапив у підвали Єлисаветградської ЧК. Звідти йому 2 липня 1920-го вдалося втекти від посиленого конвою під іменем Валентина Сімянцева.

Таке ім’я носив Юрчин козацький товариш по сотні, але керівництво Холодноярської організації справедливо розсудивши що під власним ім’ям Горліса-Горського не етапують, а відразу розстріляють як особливо небезпечного бійця перед самим арештом передало йому фіктивні документи на чуже ім’я.

Під час допиту у Єлисаветграді голова Особливого відділу Першої кінної Андрій Діжбіт намагався завербувати Горліса-Горського, обіцяючи йому орден Червоного прапору та місце старшини у червоній кінноті. Але повстанець від співпраці відмовився, а згодом і втік спровокувавши справжню паніку серед керівництва в’язниці. За тодішніми законами, за втрату цінного полоненого з ворожого стану розстріляти могли не тільки конвоїра, але й керівника конвою та начальника в’язниці. Тому документи про його втечу фальсифікували, а деталі – приховали, знищивши низку внутрішніх документів. Разом з тим втікачу, який дезорієнтувався в темряві та незнайомому місті допоміг місцевий житель сховавши його у своєму будинку. Перечекавши ніч та облаву Юрій зміг непоміченим залишити місто та дістатись своїх холодноярців, які вже оплакували його як полеглого, а побратим Андрій Чорнота навіть встиг поставити хреста за "раба Божого Юрія".

Ставши зв’язківцем уряду УНР навесні 1922-го він під псевдонімом “Горський” починає працювати спочатку в Києві, а потім у Поділлі. У цей період його повторно заарештували та він 8 місяців провів у казематах Вінницького ГПУ. Втім радянські чекісти не спромоглися довести його вини і зрештою 16 грудня 1923 р. його звільнили з-під варти. Звільнившись, за завданням українського підпілля Горський дав згоду співпрацювати з ГПУ, в якості агента. В подальшому, на основі свідчень найдосвідченіших керівників Подільського ГПУ Галицького, Горський посприяв провалу не однієї чекістської операції.

Але його діяльність розкрили і вже у 1924 році повторно заарештували. Цього разу вирок був 15 років ув’язнення. Щоб уникнути в’язниці Юрій вміло симулював психіатричні розлади та переконав лікарів у власній шизофренії. Зрештою його перевели до Херсонської психіатричної лікарні, звідки й утік у квітні 1931 року. Донині не знайдений рукопис роману Юрія Горліса-Горського про шпиталь і його пацієнтів, і про це він жалкував за життя. Від переслідувань він спочатку втік на Дон, потім на Кубань, а згодом подався на заробітки будуючи “Автострой” у Нижньому Новгороді. Зароблені гроші дозволили Юрій дістатися до Рівного, а звідти подався до Львова.

Туди він дістався у 1933 році і майже одразу здобув літературне визнання у колі української інтелігенції. Перший твір “Ave, dictator”, присвячений Сталіну, побачив світ 1933 року, а 1934, за сприяння митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, вийшов перший том “Холодного Яру” (другий – у 1937-му прим. авт.). В черговий раз Горліс-Горський опинився за межі життя і смерті у березні 1939 року. Після невдалої спроби проголошення Карпатської України, угорці жорстоко переслідували українців. Тоді ж Юрій з двома товаришами намагався дістатися Румунії. Останньою перешкодою на шляху став міст через Тису. Одного з товаришів застрелили мадяри, а Горліс-Горському з Миколою Сидор-Чарторийським вдалося втекли в гори. Остерігаючись облави вони здолали Тису убрід під час льодоходу.

Перетнувши кордон Горліс-Горський подався спочатку до Греції, потім до Турції, а згодом до Фінляндії. Там він в якості розвідника перетнув кордон з Росією та опинився у Ленінграді, але після початку Другої світової війни, згідно з завданням керівництва розвідки, виїжджає до Німеччини, де з 1941 року очолює український відділ берлінської радіостанції.

Однак, вже у 1942 році він повернувся до Холодного Яру та на знак пошани відвідав батьків отаманів Петра і Василя Чучупаків. Також у цю поїздку він організував відновлення могили Василя Чучупаки – на металевому хресті прикріпили тризуб, а також відновив й посприяв освяченню могили Чорного Ворона поблизу Розуміївки.

Після повернення до Львова наприкінці листопаду 1943 Юрій одружився з Галиною Талащук. Цікавим є те, що свою майбутню дружину Юрій зустрів ще у 1922 році, коли їй було всього вісім років. Тоді злякавшись войовничого молодика вона під час святкування Великодня сховалась під стіл і просиділа там до завершення частування. А вже через 10 років Юрій Горліс-Горський повів її до вівтаря у львівській православній церкві Св. Георгія. Доля закинула молоде подружжя до Німеччини, де вони вимушені були оселитися у таборі для переміщених осіб в Новому Ульмі.

І хоча доля не раз погрожувала Юрію смертю найстрашнішим за бої поблизу Мотриного монастиря (Холодний Яр) стало розмірене життя у таборі для переселенців. Річ в тім, що Горліс-Горського ще у Львові звинувачували у зраді та неодноразово намагалися ліквідувати. Але в таборі, на фоні запеклої міжусобної політичної боротьби, загроза життю почала зростати. Інтриги підсилювалися безпосередньою участю в них представників різних розвідок – англійської, американської та радянської. Остання, щоб спровокувати дачу цінних показань поширювала про Юрія чутки антиукраїнського спрямування. Покласти цьому край Юрій мав за допомогою шефа британської розвідки СІС Карла, який зрештою і зіграв фатальну роль у долі Горліса-Горського.

Що саме згубило холодноярівця, розвідника та видатного митця, а також чому його родина не могла ще два роки повірити в його смерть підтримуючи чутки про його секретну еміграцію в Америку читайте у матеріалі книги “Полтавська діаспора”.

Як придбати книгу Олександра Панченка "Полтавська діаспора. Велика енциклопедія": 1. Перерахуйте гроші за потрібну Вам кількість примірників на банківську картку автора: ПриватБанк 5168 7427 2288 3976 (Олександр Панченко) 2. Вкажіть у призначенні платежу ПІБ, номер телефону та адресу чи номер поштового відділення, на яке потрібно відправити енциклопедію. 3. Трішки очікування і книга у ваших руках! Вартість книги - 2000 гривень. 15% від вартості кожного примірника будуть перераховані на рахунок ЗСУ! Решта виручених грошей буде витрачена на проведення подальших наукових досліджень.