«Я там, де потрібен» - харків'янин Дмитро Артемов допомагає жителям Донеччини

За ці понад два роки Дмитро Артемов змінив десяток автівок, які від обстрілів більше були схожі на решета. Сам волонтер пережив безліч ситуацій, коли говорив собі, що народився «у сорочці». Утім очевидна небезпека не зупиняє чоловіка. Він знов і знов вирушає туди, де його чекають і куди не наважуються їздити інші.

Коли почалася «велика» війна, Дмитро Артемов мешкав у Харкові, де займався суто мирною справою. Перші дні російського нападу показали, наскільки все серйозно. Вибухало все ближче, північні околиці палали. Люди в паніці намагалися виїхати з міста, але не у всіх була така можливість. Дмитро домовився зі своїм керівництвом, що може скористатися робочою автівкою, та почав вивозити місцевих у безпечні регіони. Буса заправляв за власні кошти, однак грошей з людей не брав. Потім возив гуманітарну допомогу на прифронтові та деокуповані території.

Допомога Бахмуту

Минулого року основними напрямками його волонтерських маршрутів були Ізюм, Бахмут, Часів Яр. До речі, Дмитро був одним з останніх цивільних, який наважився побувати у Бахмуті, коли ворог активно наступав на місто та вже майже зруйнував його. Під час одного з таких рейсів автівка потрапила під обстріл. «Приліт був саме з моєї сторони. Дивом лишився цілий та неушкоджений. Це мій другий день народження», - написав волонтер у фейсбуці.

Фото: Дмитро Артемов біля стели на в’їзді до Бахмута за декілька днів до його захоплення

«Не зважаючи на пробиті колеса, мінометні та гарматні обстріли, ми завжди виконували все що планували. Годували людей, завозили та роздавали корм тваринам, робили пункти обігріву та пункти видачі. Комунікували людей між собою, пропонували евакуацію і ще безліч справ. Зупинятись просто не маємо права. Люди в біді звертаються довіряючи нам свої життя, покладаючись на нас», - зазначає Дмитро.

Деокуповані й не покинуті

Нині географія допомоги збільшилася – регулярні поїздки на деокуповану Лиманщину, а також гуманітарні рейди до прифронтових Сіверська, Нью-Йорка, Торецька, Вугледара.

Після того, як українська армія звільнила Лиманську громаду, люди почали повертатися у рідні домівки, а хтось і не виїжджав, переживши всю окупацію. Утім більшість населених пунктів Лиманщини є прифронтовими, тут немає газу та електрики, постійно чутно близький гуркіт війни. Тож місцеві виживають завдяки волонтерській допомозі.

Селища Ямпіль, Крива Лука, Каленики – волонтерів тут знають та чекають. Дмитро Артемов у співпраці з благодійною організацією «Омріяна Країна» привозить місцевим жителям продовольчі набори. Скупчення людей у таких селах заборонено правилами безпеки, тому в основному все розводиться по вулицях чи по хатах.

Фото: Допомога мешканцям деокупованої Лиманщини

«Коли ми веземо мешканцям прифронтових територій хліб, ми передаємо не лише їжу, а й турботу. Ми знаємо, як багато українців потребують гуманітарної і психологічної підтримки, і робимо це нашими «хлібними» методами», - підкреслюють волонтери. Люди просять приїхати ще, привезти деякі ліки, а головне, кажуть: привезіть нам перемогу.

Дмитро говорить, що в нього часто питають, де він бере мотивацію для своєї волонтерській діяльності. Відповідає, що дяка від людей – це найвища нагорода. Він чує її майже кожного дня.

Фото: Волонтер Дмитро Артемов опікується жителями деокупованої Лиманщини

Допомога людям можлива завдяки співпраці з благодійними організаціями. Надійним партнером Дмитра є фонд «Сильна Родина - Вільна Україна», який надає всебічну підтримку жителям найвіддаленіших сіл Донецької області.

«Розбиті дороги, негода, жодної вцілілої хати, постійні звуки стрілянини, але ми знаємо, що нас там чекають. І ми збираємось та їдемо. Дякую БО БНФ «Сильна Родина - Вільна Україна» за співпрацю», - зауважує Артемов. 

Фото: У партнерстві з фондом «Сильна Родина - Вільна Україна» 

Свята для дітей та порятунок тварин

Дитинство не чекає, поки закінчиться війна. Воно проходить під гуркіт снарядів, в укриттях та напівзруйнованих будинках. Дмитро Артемов згадує, як приїздив до діточок Часового Яру разом з італійським клоуном Марком Родарі. «Їздили із виступами по бомбосховищах і підвалах. Тоді вже було страшно, гупало безперервно, в сусідньому Бахмуті точились вже запеклі бої. В Часовому Ярі спинились біля Будинку культури, перекусили з дороги, зробили фото і занурились до дітей. Тепер будівля спалена і розбита. Наразі вже нікуди занурювати. Будинки спорожнілі, побиті, із вивернутими нутрощами», - сумує Дмитро.

Пізніше разом з Марко Родарі робили свято майже для ста діточок у Костянтинівці. Цей чолов'яга наповнив той холодний кам'яний та сталевий дім сміхом. Діти посміхались, смикали батьків, які теж на деякий час залишили жах війни за стінами та мимо воли пірнули в дитинство.

Фото: Марко Родарі влаштував свято для костянтинівських діточок

Одного разу, коли Дмитро виїздив з гуманітарною місією на прифронтову територію, до нього звернулися військові з проханням вивезти з небезпеки собаку. «Допоможіть собаку врятувати. Прибилась до нас, скавчить, в руки не дається». Це був неабиякий виклик - врятувати живу істоту, яка кожної секунди хоче тебе вкусить, а заглядаєш їй в очі - там сум і біль.

Фото: Собака врятований та переданий в надійні руки

Дмитро Артемов продовжує свою волонтерську справу на прифронтових та деокупованих територіях Донеччини. Бо там живуть люди, для яких найважливішим є відчуття дому, своєї землі. Вони не можуть покинути землю, де похований їх чоловік, жінка, батьки. Тож кожного дня, попри розбиті дороги, гучні вибухи та власну небезпеку харківський волонтер знов і знов вирушає у дорогу.

Світлана Денисенко