Жіноча доля Ольги Петлюри: як провінційна вчителька стала дружиною Головного отамана військ і Голови Директорії УНР Симона Петлюри

 

Розповідаючи про життя видатних українських діячів історики майже не згадають про їхніх рідних та найближче оточення. Особливо це стосується дружин, які описуються на кшталт «були просто за чоловіком». Це стосується і уродженки Полтавщини Ольги Більської-Петлюри, дружини Головного отамана військ і Голови Директорії УНР Симона Петлюри.

Але ця жінка своєю відданістю інтересам родини свого часу дозволила Симону Петлюрі зосередитись на політичній діяльності та змінити хід української історії й державності.

За одними даними, Ольга Більська народилася 23 грудня 1885 року в селі Мала Дівиця Прилуцького повіту Полтавської губернії. А за іншими - у селі Погреби або навіть у Прилуках 1884-го або 1886 року. Втім й донині жодного достовірного документа де було б зафіксовано дату й місце народження Ольги Більської, досі не знайдено.

Батько дівчини Афанасій Більський походив зі шляхетного, але збіднілого роду та працював вчителем народних шкіл. За свою діяльність та походження він отримав титул почесного громадянина Прилук. А ось про мати Ольгу – Олександру відомостей найменше. Припускають, що вона була полячкою, адже Ольга у приватному листуванні ніколи не визнавала повністю своє українське походження. У родині Більських виховувалося двоє дітей Ольга та Людмила, яка була на два роки молодша.

Відомо, що Ольга отримала початкову освіту в гімназії в селі Мала Дівиця а потім у Прилуцькій жіночій гімназії. Та коли дівчина навчалася у другому класі її батько Афанасій передчасно помер.

По смерті Афанасія Більського матеріальне становище родини значно погіршилося. Тож, щоб забезпечити дочкам можливість закінчити середню школу, мати щорічно зверталася до Прилуцької земської управи з проханням про фінансову допомогу. Також для заробітку вона здавала в оренду житло іншим школяркам. До речі сучасники Ольги згадують що дівчатка Більські були відмінницями та їх в кінці навчального року неодноразово  заохочували грамотами від керівництва гімназії.

Після закінчення 7 класу, Ольга аби отримати можливість працювати вступила до 8 класу. Після закінчення гімназії дівчину визнали Педагогічною радою Прилуцької жіночої гімназії гідною звання домашнього вчителя з російської мови та математики.

Через деякий час Ольга приїхала до Києва для продовження навчання на Вищих жіночих курсах, але через матеріальну скруту була змушена влаштуватися на роботу в приватну гімназію Жеребецької.

У 1908, перебуваючи в гостях у своїх далеких родичів у Києві, дівчина познайомилася з Симоном Петлюрою. Вдруге вони зустрілися вже у Москві, де на той час проживав та працював бухгалтером Симон. Зустріч відбулася вечірці українського земляцтва і майже одразу між молодими людьми зародилося кохання. Пара брала активну участь у житті української діаспори в Москві: влаштовували концерти, літературні вечори тощо.

 

А починаючи з 19010 року Симон та Ольга вирішили жити разом у цивільному шлюбі. Там, у Москві, Ольга завагітніла і, коли настав час народжувати, повернулася до родичів у Київ, де 25 жовтня 1911 року народила доньку. Свого первістка пара, за взаємною згодою, вирішила назвати Лариса (Леся).

Після Києва юна породілля одразу поїхала додому в Прилуки.За ще через кілька місяців Ольга повернулася в Москву, забравши із собою матір. Там же у Москві Ларису похрестили 23 вересня (6 жовтня) 1912 року в православній церкві Живоначальної Трійці. Її хресними батьками були Степан Трофименко, міщанин з Воронезької губернії та Олександра Іванівна, бабуся Лесі. Сучасники Ольги пишуть що вихованню у родині дочки приділяли особливу увагу.  З нею розмовляли українською мовою, читали українські книги, прищеплювали українські традиції. Також збережені світлини того періоду свідчать, що у дитинстві Леся носила переважно традиційний український одяг.

Коли почалася Перша світова війна Симон вступив до благодійної організації, яка працювала на потреби фронту. За тодішнім уставом її членів прирівнювали до солдатів. За розпорядженням вищого керівництва Симона направили на північно-західний фронт, у Мінськ.

Перед відправленням на фронт побоюючись що у випадку його загибелі Ольга з Лесею будуть позбавлені будь-якого матеріального забезпечення та державної підтримки Симон зробив пропозицію Ользі. Незабаром пара обвінчалась в Преображенській церкві у підмосковному селі Люберці.

Вінчання відбулося 3 (18) січня 1915 року. Молодих вінчав отець Сергій Холмогоров, який зазначив у книзі реєстрації шлюбів: "Обвінчалися Симон Васильович Петлюра, міщанин з Полтави, православний, перший шлюб, 35 років, і Ольга Опанасівна Більська, гувернантка, православна, перший шлюб, 30 років".

Вже на початку 1917 року Ольга вирішила покинути Москву й переїхала з дочкою в Мінськ, до чоловіка. Однак після Лютневої революції, напередодні 18 травня Симон поїхав до Києва, де взяв участь у Першому українському військовому з'їзді. Там його обрали Головою Українського військового організацій- ного комітету тож до Мінську він так і не повернувся.

За місяць до Києва повернулися і Ольга з Ларисою. Родина оселилася в службовій квартирі Симона, виділеній йому в готелі "Прага" на Володимирській вулиці.

Зважаючи на посаду свого чоловіка, дружина намагалася не тільки підтримувати його, але і брати участь у суспільному житті Української Народної Республіки. Здавалося життя налагоджувалося, але вже у січні 1918, незадовго до заняття Києва більшовиками, керівництво УНР покинуло столицю.

 

  Щоб не обтяжувати чоловіка, Ольга з семирічною дочкою вирішили залишилася в Києві. Впродовж півтора років вони жили під чужим прізвищем, часто міняючи місце проживання, ночуючи у друзів і рятуючись від постійних переслідувань. У 1919 друзі Симона Петлюри запропонували Ользі виїхати до Праги. Попри постійні переслідування та скрутне життя Ольга усіляко відтягувала переїзд і лише коли у справу втрутився Симон вона згодилася на еміграцію.

Навесні 1919 року вона разом з частинами української армії залишила Київ на який навалою йшли більшовики. Колона рушила на захід. Разом з нею від більшовицької навали тікали й член Директорії Федір Швець та племінник її чоловіка Степан Скрипник, який згодом стане всесвітньо відомим Патріархом Мстиславом. На шляху до Праги  під час зупинки у Кракові дружина Отамана вирішила не гаяти час а провела ряд тематичних зустрічей з українською діаспорою та відомими суспільними діячами. Будучи освіченою та маючи природну харизму вона швидко здобула популярність та повернула інтерес польського суспільства до подій в Україні.

Очевидці тих подій писали що вона активно спілкувалася з місцевою пресою, давала інтерв'ю. Так «Газета Поранна» у своєму номері від 24 листопада 1919 року писала, що дружина Отамана "справляє симпатичне враження, має ясне волосся і великі мрійливі очі, її донька дуже схожа на матір". Схожий опис жінки помістив і краківський суспільно-політичний шоденник "Іскра", який відмітив що кожна поява Ольги в місті в характерному українському вбранні збуджувала величезне зацікавлення серед населення.

У чеському консульстві у Кракові Ольга оформила всі документи, пов'язані з планованим виїздом у Прагу, але натомість вирушила у Варшаву, де перебував її чоловік. 29 листопада вона оселилася в тамтешньому Бруловському готелі а пізніше переїхала до резиденції чоловіка за адресою Алеї Руж, 6. Але через постійні побоювання замаху та загрозу життю родині Петлюри Ольгу та Ларису вирішено було відправити до Праги. В середині лютого 1920 року Ольга та Лариса нібито виїхали на лікування до Швейцарії, але насправді вони виїхали до Праги під патронат тамтешньої української національної колонії.

У Празі Леся пішла до чеської початкової школи. І хоча у 1921 році Ольга з донькою змогли ненадовго у Тарнуві відвідали Симона Петлюру, через загрозу їх життю вони вимушені були повернутися до Праги. Лише в середині 1922 року вони знову змогли приїхати доВаршави, де за допомогою екс урядовця УНР та майбутнього польського політика Генріка Юзевського змогла на умовах анонімності влаштувати доньку в варшавську школу та винаймати житло. У Варшаві Леся вчилася в польській школі, а Ольга вела домашнє господарство. Обидві вони за допомогою дружини Юзевського Юлії активно вчили французьку мову, адже вже було відомо, що незабаром частина емігрантського уряду переїде в Париж. Туди ж мав відправитись і Головний Отаман Симон Петлюра.

Нині достеменно відомо, що Симон Петлюра залишив Варшаву 31 грудня 1923 року і, провівши кілька місяців в Угоршині та Швейцарії, 16 жовтня 1924 року дістався Парижа. Однак, Ольга з донькою залишилися у Варшаві, оскільки Лесі треба було закінчити третій клас середньої школи. Вже після завершення навчального року, отримання за посередництва польської адміністрації французької візи дружина й донька Петлюри теж поїхали в Париж, куди прибули 21 серпня 1925 року. Через приїзд сім'ї Петлюра винайняв нову квартиру, скромну, двокімнатну, недалеко від Сорбонни, у відомому Латинському кварталі. Однак вчергове з міркувань безпеки Ольга з дочкою дуже скоро переїхали в окрему квартиру на вулиці Гей-Люссака.

1 вересня 1925 року Леся пішла ло четвертого класу ліцею Фенелона в Парижі. Під час навчання вона проявила неабиякий хист до мов, а також до живопису й поезії. Мирне, хоча й досить бідне життя родини Петлюр перервала раптова смерть Симона від рук Шломо Шварибара, яку він скоїв 25 травня 1926 року. Офіційною причиною стана нібито особиста відповідальність Симона за численні єврейські погроми в Україні, які чинили армійці Петлюри під час боротьби за незалежність.

Похорон Отамана, а потім й тривала жорстока та брехлива кампанія проти нього під час суду над Шломо Шварибаром дуже сильно позначилися на здоров'ї Ольги та Лариси. Тож поспіхом завершивши свої справи у Парижі вдова з Ларисою вирішили повернутися до Варшави. У Польщі родина Петлюр та здобутки Сина не були забуті. Так під час перебування Ольги у Варшаві, завдяки сприянню польських приятелів та родичів Отамана, польська влада призначила їй постійну матеріальну підтримку, щомісячну квоту в розмірі 1000 злотих. Але ці гроші теж не принесли ані достатку, ані щастя Ользі. Майже усю суму вона витрачала на лікування своєї єдиної доньки Лесі, яка у 1929 році тяжко захворіла на туберкульоз.

Але щоб дізнатися, як саме Ольга протягом понад 10 років героїчно виривала з лап смерті свою доньку та якою була подальша доля жінки Українського Отамана читайте у матеріалі книги “Полтавська діаспора”. 

 

Як придбати книгу Олександра Панченка "Полтавська діаспора. Велика енциклопедія": 1. Перерахуйте гроші за потрібну Вам кількість примірників на банківську картку автора: ПриватБанк 5168 7427 2288 3976 (Олександр Панченко) 2. Вкажіть у призначенні платежу ПІБ, номер телефону та адресу чи номер поштового відділення, на яке потрібно відправити енциклопедію. 3. Трішки очікування і книга у ваших руках! Вартість книги - 2000 гривень. 15% від вартості кожного примірника будуть перераховані на рахунок ЗСУ! Решта виручених грошей буде витрачена на проведення подальших наукових досліджень.