24-річний військовий Євген Перепелиця: що відомо про жертву ракетного обстрілу у Десні: оновлено

24 травня до полтавської родини Ксенії та Ігоря Перепелиць прийшла страшна звістка. Того дня стало відомо, що їхній талановитий син, майбутній пілот-дрифтер та відданий патріот України 24-річний Євген Перепелиця пропав безвісти. На межу життя та смерті його поставила ворожа ракета, яка влучила у навчальний центр ЗСУ ім. Ярослава Мудрого, що розташований у Десні (Чернігівська область).     Так, рівно у третій місяць повномасштабної війни полтавська автородина відчула, що може втратити вірного та відданого друга й товариша, телеканал PTV - колишнього колегу, а мати Ксенія – єдиного сина.     Аби розповісти нашим читачам, хто саме боронить нашу землю від рашистської навали, ми поспілкувалися з близьким другом  Євгена –  Станіславом Авдєєвим.     З розповідей стало відомо, що Євген навчався на факультеті журналістики у Полтавському національному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка. Навчання давалося хлопцю легко, однак справжньою його пристрастю були не тексти, а автомобілі. Він мріяв стати видатним пілотом-дрифтером та ніколи не сумнівався в досяжності цієї мрії.      "Він взагалі з нашої компанії був найлегшим на підйом. Будь-яка цікава ідея могла полонити його буквально за мить і тоді вже Женя не вагався – одразу починав діяти. Мені розповідали, як одного разу йому заманулося поїхати на море в Кирилівку. Здається, чого б в цьому дивного, але річ в тім, що вже наступного дня він конче мав бути в місті. Будь-хто б просто перечекав до ліпшої нагоди чи просто забив би на цю ідею. Будь-хто, але не Женя. Він разом з друзями все-таки вирушив на це море, провів там рівно один вечір, досхочу повеселився та накупався і зрештою всю ніч мчав назад, аби до ранку повернутися. Здавалося, для нього не було перешкод, несприятливих обставин чи недосяжних висот. Він не відкладав життя на потім, завжди щиро вірив в неодмінний успіх й запалював цю віру в інших. Так, коли у нас в черговий раз щось не клеїлося з автівкою я досить сильно зневірився і ладен був геть полишити цю затію і лише його завзяття та щира дружня підтримка не дозволили мені цього зробити. Тоді я і залишився з ним, а от він, як виявилось, пішов. Можливо, вже назавжди", – ділиться його друг Станіслав.     Взагалі автомобілі полонили хлопця досить давно. Навіть працюючи на PTV, він успішно поєднував роботу монтажером і оператором із водінням авто каналу.  А для більшої певності, свого часу, він навіть пробував тримати гараж, де власноруч ремонтував різні автівки. Проте бізнес не пішов, Полтава не давала необхідного розмаху і тоді на останні гроші хлопець рушив за своєю мрією до столиці.     Там він влаштувався в компанію BroDrift на посаду детейлера та навіть озвучував чемпіонати України з дріфту. За словами Станіслава, він прагнув стати відомим, виокремитися з безлічі інших автолюбителів, зацікавити спонсорів та стати членом команди пілотів-дрифтерів від BroDrift. Заради цього він навіть створив власний блог та частенько знімав тематичні ролики.   У цьому йому, також, допомагали його вірні друзі, зокрема Сергій та Станіслав.      "Цієї зими він купив собі якийсь "Жигуль". Хотів його відремонтувати та якось модернізувати. Переконував, що ця машина буде несхожою ні на яку іншу. Ділився планами щодо її оснащення та місцинам, де її випробує. Однак, на ній він встиг проїхатися всього один раз. А потім почалася війна", – розповідає Станіслав.      За словами Станіслава, Женя дуже гостро сприйняв повномасштабне російське вторгнення. Ще, починаючи з 2014 року, його неабияк переймала ситуація на Сході, а з дорослішанням проукраїнські думки перетворилися на чітку патріотичну позицію. Саме вона і підштовхнула його вже добровільно вступити до лав ЗСУ.  

14:33

   "Останнього разу ми спілкувалися 7 квітня. Як звичайно обмінювалися жартами на буденні теми. Взагалі, нас з ним об’єднувало винятково споріднене почуття гумору. Щодо своєї служби він нічого не розповідав – нині цього робити не можна, з міркувань безпеки. Втім, в його словах я не помітив ані страху, ані сумніву у своєму виборі. Він знав що воює за свою країну, родину та друзів і тому правда на його боці. Це дуже підтримувало його під час навчання. Він лише сказав, що поїде до Десни у навчальний центр і все. Тож коли дізнався про ракетний обстріл у Десні, у мене відразу виникло страшне передчуття, що це кінець. Два дні поспіль я гнав від себе ці думки та вірив, що зрештою він вийде на зв'язок. Але він так і не написав, тому я почав бити на сполох. Написав у кілька полтавських груп, а вже потім інші знайомі автомобілісти почали розповсюджувати цю інформацію. Я завжди знав, що в нього багато друзів і товаришів, але тільки після цього фатального обстрілу зрозумів, наскільки їх багато. До останнього сподівався, що ми знайдемо його. Втім, 24 травня нам повідомили про те, що він, ймовірно, загинув. Найскладніше те, що для ідентифікації його тіла використовуватимуть ДНК- експертизу. Мені навіть страшно уявити, що залишилося від того, кого видають за мого друга, якщо його тепер не зможе впізнати навіть рідна мати",- ділиться Станіслав.     Зі свого боку ми також сподіваємося, що Євген Перепелиця знайдеться живим. Втім, поки триває ДНК-експертиза, його родина, вочевидь, переживатиме вкрай тяжкі часи.

UPD: На жаль, 26 травня мати бійця Ксенія Перепелиця офіційно повідомила про загибель сина. З її слів, вона впізнала тіло і тепер розв'язуватиме усі питання з підготовкою до похорону. Також вона попрохала не надсилати кошти і запевнила, що скоро повідомить про час та місце прощання. Від усієї редакції PTV висловлюємо щирі співчуття родині та близьким Євгена.