Олег Зима: «На війні я зрозумів, що культура - це наша зброя не менш важлива, ніж автомат»

ПЕРШИЙ КОНТРНАСТУП

Кулі, безжальні, як оси

Збирають власні " жнива".

Хлопчики, ніби безсмертні,

Страх загубили дарма.

Звук комара, ніби дрона,

Вуха вже грають злий жарт.

Гарна липнева природа,

Ніжно усіх обійма.

Хлопці вертайтесь цілими,

Вже нема сили та сльоз,

Ви були б , просто, щасливі,

Якби ж не кривавий " покос".

Стане Донбас ще чорнішим,

Після цієї війни,

Нам би Азовського хвилі

Побачити всім до зими...

Полтавський поет і художник Олег Зима з перших днів повномасштабного вторгнення пішов на фронт. Там, серед вибухів і втрат, він почав писати вірші та робити малюнки. А ще взявся за справу, яку в мирний час важко було б уявити: організовував порятунок кам’яних скіфських баб — унікальних пам’яток степової України. Для нього культура стала не лише натхненням, а й бронею.

«Я вийшов з тролейбуса - і написав заяву в тероборону»

Олег Зима жартує, що на фронт він потрапив майже випадково. «Я просто не на тій зупинці тролейбуса вийшов. А там саме був пункт, де записували до тероборони. Підійшов - кажуть: пиши заяву. Ну, я й написав», - згадує він.

За кілька днів почалася велика війна. Зима опинився у війську, а невдовзі й син приєднався до Збройних сил. «Я йому казав: доучись, не поспішай. Але він відповів: тату, якщо ти пішов, то й я піду. І пішов. Потрапив у бойову частину. Для мене це було водночас і гордістю, і важким випробуванням».

Поезія в окопах

На фронті Олег несподівано для себе знову взявся за перо. Вірші стали способом вижити емоційно.

«Коли сидиш у окопі, час тягнеться інакше. Щоб не роз’їдала оця енергія війни, я почав писати. Це краще, ніж сваритися чи впадати у відчай. Людина повинна фіксувати, замальовувати, занотовувати. Бо інакше все зникне», - говорить він.

Його тексти - не про романтику, а про правду війни. Про біль, втому, про побратимів, які щодня ризикують життям.

І мені вже не треба багато речей,

Лише літо, літак й мої літні літа,

Бо людина літає в думках і у снах,

У красивих, у гарних, бо немає лиш крил.

І як прийде знов осінь і знов холода,

Ми візьмемо тепленьке і затопимо піч,

Наші спогади витягнем і розкладемо,

І заплющемо очі і матимем спіч.

Нам підвал би, лише, що переживе ніч,

Облаштуєм гарненько ми постіль свою,

Ми погуглимо фото і повторимо знов,

Усі блюда на блюдах знов облюбуємо.

Ми візьмемо кота, або кицьку свою,

Ми залізем під плєд, І заваримо чай,

Ми напишемо дітям і почуєм «люблю»,

Що ще треба, коли золотії літа?

Ми пірнемо у осінь, відкинувши час

На його золотії, багряні поля.

Може, матимеш час,

То чекаю на чай.

Ми згадаєм минуле, що всередині нас,

Зрозумієм, що доля —

Це примхливе маля.

«Мене часто питають: навіщо писати вірші на фронті? А я відповідаю: щоб залишилося. Бо якщо не запишемо зараз, завтра буде пізно».

Культура як щит

Для митця війна показала, що культура - це не «друга черга» після економіки чи зброї, а основа, що тримає людей.

«Коли в критичний момент у тебе згорає машина, чи ти виходиш із лікарні після операції, і раптом допомагають зовсім незнайомі люди - от на чому тримається наша культура. На великому серці. І це не менш важливо, ніж зброя», - переконаний він.

Олег бачить культуру не як щось абстрактне, а як конкретну дію. Допомогти, підтримати, зберегти пам’ятку чи історію. «Війна - це ядерна енергія, яку треба направити в правильне русло. Якщо ми не зловимо цей момент, вона нас роз’їсть. Але якщо зловимо - ми відбудуємо країну сильнішими».

«Ми намагалися врятувати скіфських баб»

Одна з найяскравіших історій, яку Зима згадує, стосується порятунку стародавніх кам’яних статуй на Донеччині. «У Великій Новосілці біля краєзнавчого музею стояли три баби. Кам’яні, тисячолітні.

Ми туди часто заїжджали. Дивлюся - уже прилітає поруч. Думаю: якщо розіб’ють, це ж втратимо назавжди. Почав шукати, хто може допомогти. Виявилося, у Львові вже колись вивезли двох баб, у Дніпрі є ціла колекція. Тож, значить, і цих можна врятувати».

Разом із однодумцем, а саме паном Віктором Трохименком підготував листи до Міністерства культури, отримав офіційне погодження на переміщення пам’яток. Було чимало консультацій із Дніпровським історичним музеєм, що володіє найбільшою колекцією половецьких баб в Україні.

«Ми планували передати їх до Полтавського краєзнавчого музею. Але, на жаль, нас випередили. Саме Дніпровський музей звернувся напряму до Донецької військової адміністрації і забрав статуї. Тепер вони там, у фондах», - розповідає Зима.

Попри це він не втрачає надії: «Я й досі мрію, щоб ці баби опинилися в Полтаві. Бо це частина нашої історії, і вона повинна бути ближче до свого коріння».

Від Донбасу до Європи і назад

За час війни Олег встиг побачити і зруйновані села Донеччини, і мирні вулиці Португалії та Швеції. Але повертається завжди додому. «Мені наш полковник, який усім хлопцям як справжній батько, каже: ти ж вернешся? А я відповідаю: звісно, повернуся. Бо тут адреналін, тут мої люди. За кордоном добре, акуратні будиночки, океан. Але це не моє. Моє - тут, де мій син, моя мама, моя земля».

«Діти все це запам’ятають»

На завершення розмови Олег Зима говорить про покоління, які виростають у час війни.

«Мені шкода, що син отримав контузію, що хлопці гинуть такими молодими. Але я впевнений: діти це запам’ятають. Навіть якщо ми їм нічого не розповідатимемо, пам’ять передасться у сім’ях. І наше завдання - навчити їх культурі й відповідальності. Бо культура - це не тільки музеї, не тільки книги, а й наша природа. Це здатність тримати себе й тримати країну».

Олег Зима не знає, коли закінчиться війна. Але він точно знає, що після перемоги Україна матиме шанс стати іншою - сильнішою, уважнішою до своєї культури й людей.

«Я воюю, малюю, пишу, допомагаю. Це мій спосіб тримати фронт. Бо війна - це не лише зброя. Це ще й культура, яка має вистояти разом із нами».

Лавандовий відтінок полину у росі,

Гірчичний капучіно, паруючий в руці.

Піжамно-жовтий колір сон-чаю й гарбузів,

Палаючий світанок купається в росі.

Нічні шизофренії випаровуються в сонці,

І сутінки відходять, і душа випрОстає.

Кропиви наших нетрів:

Обіймів братніх, зрада, І солод поцілунків,

Й екстази почуттів.

Саксофонія ранку,

Какофонія ночі,

Кавофілія зранку -

Основа відчуття.

Довідка

Олег Зима - поет, художник, громадський діяч із Полтави. З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав територіальної оборони, згодом - до Збройних сил України. На фронті почав писати вірші та малювати, вбачаючи в культурі спосіб вистояти й підтримати побратимів.

Вела розмову Олександра Шилова