Як інтегрувати культурну спадщину в міський простір та не повторити помилки Брюсселю

Сьогодні, 15:25 0

Сьогодні більшість українських міст, зокрема й Полтава, стоять на історичному роздоріжжі: зберігати архітектурну спадщину чи піти простішим шляхом - демонтувати старі об’єкти. Плачевний стан багатьох споруд часто підштовхує до думки: “легше знести й побудувати щось нове”. Той же таки житловий комплекс, офіс чи іншу прибуткову будівлю». Це справді технічно простіше, дешевше й вигідніше у короткій перспективі. Ну або ж можна не зносити будівлю, а не реставрувати, занедбати й дати зруйнуватися самостійно (особливо зручно, якщо споруда має охоронний статус і юридично її демонтувати неможливо). У випадку Полтави, ситуацію ускладнює ще й слабкий розвиток туристичного сектору, де унікальність міського простору могла б конвертуватися у реальні прибутки.
У результаті Полтава вже втратила й продовжує втрачати не лише окремі унікальні об’єкти культурної спадщини (наприклад, будівля Кадетського Корпусу, Каплиця святого великомученика Юрія Переможця, “будинок з медальйонами” знаходяться під загрозою руйнування), а й цілісне архітектурне обличчя міста.

Водночас ці виклики не є унікальними ні для Полтави, ні для України. Більшість європейських міст пройшла через подібні проблеми понад півстоліття тому, у 1960–1980-х роках. А отже, нам є на що орієнтуватися щоб не повторювати помилки.

Брюсселізація - “еталонна” бельгійська помилка

Термін “брюсселізація” увійшов у словники архітектури й урбаністики як синонім безсистемного знесення історичної забудови та її заміни на масивні, часто безликі новобуди. Найяскравіше цей процес відбувався у Брюсселі в 1960–1970-х роках. Для нас впізнаваним є й метод, що його часто використовували забудовники - історичні будівлі доводили до аварійного стану, а потім зносили.

Брюссель

Зрештою середмістя втратило квартали XIX століття, а на їхньому місці виросли офісні комплекси. Особливо відчутною стала втрати об’єктів у стилі ар-нуво (модерн). Наприклад був знесений “Будинок народу” (Maison du Peuple) архітектора Віктора Орти. Його планували розібрати та зібрати в іншому місці, але, зрештою, так і не зібрали, наразі пам’ятка втрачена.

Maison du Peuple, якого сьогодні ми побачити не можемо

Наслідки виявилися подвійними: з одного боку, Брюссель отримав оновлену інфраструктуру, з іншого - втратив значну частину своєї архітектурної ідентичності, гармонію міського середовища та отримав репутацію міста, що не змогло захистити власну спадщину. Сьогодні “брюсселізація” використовується як попередження для інших міст: модернізація без стратегії збереження культурних пам’яток призводить до незворотних втрат.

Приклади недбалого ставлення до об’єктів культурної спадщини та архітектурних забудов не унікальні для Бельгії. Після Другої світової війни Британія переживала швидку деіндустріалізацію: шахти, фабрики, доки й цілі заводські райони ХІХ - поч. ХХ століття занепадали. У 1970–80-х роках їх вважали “застарілими й небезпечними”, тому масово зносили старі будівлі, щоб звільнити місце під дороги, торгівельні центри чи офісні комплекси. Пізніше громадськість, влада та урбаністи дійшли до розуміння, що ці об’єкти є унікальними пам’ятками соціальної та економічної історії, свідками індустріальної революції, що допомогла Британії стати одним зі світових лідерів.

Це усвідомлення прийшло вчасно, було врятовано та переосмислено багато об’єктів. Серед них, Айронбрідж у Шропширі, Альберт-док в Ліверпулі, Лондонський доклендс. Більшість цих об’єктів стали популярними туристичними магнітами.

Альберт-Док. Сьогодні тут розташовані музеї, галереї, ресторани, бари та магазини. Комплекс є об'єктом світової спадщини ЮНЕСКО

То як чинити?

Щоб не повторювати чужих помилок, Україні варто орієнтуватися на сучасні підходи, які довели свою ефективність у Європі. Передусім це адаптивне використання історичних споруд, коли занедбані будівлі отримують нові функції. Найчастіше, стають мистецькими просторами, коворкінгами чи культурними центрами, зберігаючи при цьому автентичність. Як приклад, Тейт Модерн - галерея сучасного мистецтва у Лондоні, розташована в будівлі колишньої електростанції. До речі, в Україні також немало подібних історій. Так, до повномасштабного російського вторгнення, у Харкові з’явилися коворкінг «Fabrica.space» й артзавод «Механіка». Покинуті промислові зони були ревіталізовані та перетворені на простори де люди можуть спілкуватися, працювати, розважатися та обмінюватися ідеями. На жаль, повномасштабна війна не сприяє розвитку подібних ініціатив. Але, немає сумніву, що після завершення бойових дій, подібні ініціативи неодмінно будуть з’являтися і масштабироваться.

Артзавод «Механіка»

Ще один орієнтир - комплексна ревіталізація територій, коли відновлюють не окрему будівлю, а цілий район, надаючи йому сучасних функцій та зберігаючи історичний характер.
Варто зазначити, що важливу роль у збереженні історичного обличчя міста може відіграти місцева громада. Адже, саме свідоме та активне суспільство стає запобіжником для недобросовісних забудовників та пасивної місцевої влади.