Магнолії, дуби й легенди: що приховує дворик Полтавського краєзнавчого музею

Сьогодні, 17:05 0

Полтавський краєзнавчий музей ім. Василя Кричевського відомий не лише своєю архітектурою та експозиціями. Його внутрішній дворик – справжня зелена скарбниця. Тут, на площі трохи більшій за гектар, зібрано сотні видів і сортів дерев та кущів із різних куточків світу – від Північної Америки й Азії до Кавказу та Європи.

Це фактично експозиція під відкритим небом, яка живе своїм життям і змінюється від ранньої весни до пізньої осені. «Наш дендропарк – це маленька територія, але в ній зібрано понад сто видів дерев і чагарників. І що важливо – цвітіння тут триває від ранньої весни до приморозків. Завжди є щось, що радує око», – розповідає старша наукова співробітниця музею Олена Халимон.

Квіти від весни до осені

Першим у дворі квітне ведмежий горіх ще в лютому, а останньою до приморозків тримає цвіт керія японська – «пасхальна троянда». Цей кущ дивує тим, що може квітнути до семи місяців на рік.

«Її жовті квіти дуже схожі на маленькі троянди, тому й отримала таку поетичну назву», – пояснює Халимон.

Весна приносить і бузковий вибух: у колекції є українські сорти – «Леся Українка», «Полтава», «Богдан Хмельницький».

Їх подарувала музейному саду відома ботанічка, яка довгі роки працювала у Національному ботанічному саду ім. Гришка.

«Завдяки цим дарам ми маємо унікальну добірку бузків, яка радує полтавців», – каже науковиця.

А головна «зірка» – магнолія. Одна з них торік квітувала п’ять разів за сезон. «

І навіть зараз, у серпні, вона вкрилася ніжними пелюстками. Це дивина – у Полтаві більше немає місця, де магнолія розквітає вдруге наприкінці літа. А вже зав’язалися нові бутони – тож чекаємо ще хвилю цвітіння», – ділиться Олена.

Не менш барвисто виглядають півонії. У дворі ростуть трав’янисті, деревоподібні та рідкісний гібрид Іто з сонячно-жовтими квітами.

«Цей сорт отримав японський селекціонер у 1948 році, але сам так і не дочекався визнання. Його праця втішила вже нащадків», – нагадує Олена Халимон.

Вартові часу

Окрасою парку є вікові дерева. Два дуби тут ростуть понад дві сотні років.

«Дуб – це цар наших дібров. Його висота сягає сорока метрів, а коріння йде на двадцять. Наші пращури вважали його деревом Перуна, бога грому та блискавки. І навіть перший хліб, за однією з версій, випікали не з пшениці, а з жолудів», – розповідає Халимон.

З дубом пов’язано чимало народних знань. Його деревина після багаторічного перебування у воді стає міцною, немов залізо, і називається мореною. А птахи, особливо сойки, закопують жолуді в землю, сприяючи поширенню молодих дубків.

«Лісівники навіть жартують, що сойка – головний помічник у розселенні дуба», – додає науковиця. Ще одне унікальне дерево – кипарисовик нутканський, посаджений у 1909 році. Цей вид нині занесений до міжнародного Червоного списку, адже на батьківщині через глобальне потепління він поступово зникає.

«Наш кипарисовик – один із найстаріших у Полтавській області. Це не просто дерево, а символ збереження природи», – підкреслює Халимон.

Рослини з характером і легендами

Колекція дивує й іншими екзотами. Софора японська, що її називають «деревом-аптекою», використовується в медицині – з її бутонів добувають речовини для лікування серця, шлунка, загоєння ран. А от церсіс канадський відомий ще як «дерево з Іудеї».

«За легендою, колись його квіти були білі, але після зради Іуди стали рожевими. Кажуть, він повісився на ньому. Хоча дерево невелике й зробити це практично неможливо – та легенда гарна, і вона додає дереву особливої символіки», – розповідає науковиця.

Є й декоративні піраканти з вогняно-червоними плодами, які можуть утворювати непрохідні живі огорожі. Або магонія падуболиста з Америки, плоди якої використовують у кулінарії та фарбуванні тканин.

«Бджолам вона до вподоби, адже квіти виділяють речовину, що їх приваблює. А от запах для мене не надто приємний», – жартує дендрологиня.

Меморіальні дерева і дарунки

Чимало рослин з’явилися у дендропарку завдяки подарункам. Селекціонери з Кременчуччини передали свої сорти ірисів, аграрії – колекцію вейгел, ботаніки – гінкго та бузки. Є й меморіальні дерева.

«Перше таке дерево – дуб, посаджений у 1964 році до 150-річчя Тараса Шевченка. А гінко дволопатеве ми висадили до 200-річчя Кобзаря. Такі дерева – не просто прикраса, а пам’ять і символ спадкоємності поколінь», – каже науковиця.

Запрошення для полтавців

Сьогодні дендропарк – не лише ботанічна колекція, а й простір для життя. Тут відбуваються камерні концерти, весільні фотосесії, зустрічі школярів і гостей міста.

«Щоб побачити цю красу, достатньо лише бажання прийти. Музей працює щодня, і ми з радістю проводимо екскурсії. Особливо тішить, коли сюди приходять сім’ї чи молодята – фотографії на фоні наших дерев завжди виходять особливими», – запрошує Олена Халимон.

Тож якщо шукаєте місце, де історія поєднується з природою, а фотокамера точно не залишиться без роботи – завітайте у дворик Полтавського краєзнавчого музею. Тут можна знайти тишу, натхнення й побачити справжнє диво – магнолію, що цвіте навіть у серпні.