Забутий гетьман: історія життя та падіння Івана Самойловича

Сьогодні, 17:05 0

Іван Самойлович, одна з ключових постатей XVII століття, очолив Військо Запорозьке в розпал Руїни, взявши на себе місію об'єднання роздробленої України. Він керував Лівобережною Гетьманщиною, а згодом і обома берегами Дніпра. Його правління, що тривало з 1672 до 1687 року, було періодом стабілізації та зміцнення козацької держави. Гетьман також мав амбітні плани, зокрема щодо об'єднання Лівобережжя та Слобожанщини. Проте його доля виявилася трагічною. Лідер, який прагнув стабільності для країни, сам став жертвою політичних інтриг Московії й провів останні роки життя на засланні.

Походження та освіта Івана Самойловича

Точна дата народження Івана Самійловича залишається предметом дискусій серед істориків, які називають різні роки, включаючи 1630, 1640 та 1642. Він народився у містечку Ходорків (Київське воєводство, Річ Посполита. Нині Житомирська область) в сім'ї священника. Через це недоброзичливці все життя дорікали йому, називаючи "поповичем". Найімовірніше, батько сам охрестив Івана в день його народження. Ім'я Іван було дано на честь його небесного покровителя Іоанна Кущника, день пам'яті якого припадає на 15 січня, що ймовірно вказує на дату народження гетьмана. Окрім Івана в сім’ї ще було троє синів Василь, Мартин та Тимофій Василя, Мартина та Тимофія. Початкову освіту вони отримали удома, під керівництвом батька. Пізніше, навчалися в Києво-Могилянському колегіумі. Однак, на відміну від них, він обрав військову кар'єру, відмовившись від шляху священника.

Початок військової та політичної кар'єри

Козацький літописець Самійло Величко описував Самойловича як людину, що мала неабиякі чесноти. Він характеризував його як “в письмі козацько-руськім справну, розумну”, а також “гарну вродою” та “до людей чемну і прихильну”. Ці якості, разом з його освітою та, зв'язками з впливовими родичами та покровителями допомогли йому швидко просуватися по службі. Близько 1660 року Самойловича призначили писарем Красноколядинської сотні. Вже навесні 1662 року він обійняв посаду сотника Веприцької сотні Зіньківського полку.

Іван Самойлович вперше згадується у 1665 році як наказний полковник Прилуцького полку, який заміняв полковника Дмитра Чернявського під час походу. Його політичне сходження почалося раніше — у 1663 році на Ніжинській раді, де він активно підтримав гетьмана Івана Брюховецького. Як посланець Брюховецького, він був направлений до Москви, де передав полонених ("з язиками") дяку таємних справ Дементію Миничу Башмакову.

Улітку 1665 року Самойлович разом зі стародубівським полковником Лаврентієм Острянином очолив козацьке військо в поході під Смоленськ. За цією місією він здобув дві значні перемоги, розбивши польське військо під Гомелем та Кричевом. Саме ці успіхи, на думку деяких дослідників, стали ключовими для його кар'єри: він отримав у командування кінний найманий полк і незабаром здобув уряд у Чернігівському полку.

Служба в Чернігівському полку та участь у повстанні

З 1665 по 1666 роки Самойлович обіймав посаду полкового осавула, а з 1666 по 1668 роки — полкового судді. Одночасно він кілька разів заміняв на посаді чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного, з яким, очевидно, мав хороші стосунки. У 1668-1669 роках він вже сам очолив Чернігівський полк.

У 1668 році Самойлович, разом з іншою старшиною Чернігівського полку (полковим обозним Савою Посудевським, суддею Марком Артемовичем та писарем Леонтієм Артемовичем Полуботком), взяв активну участь в антимосковському повстанні Брюховецького. Він був присутній на таємній нараді, де було ухвалено рішення про повстання, а 29 січня особисто осадив у Чернігові царського воєводу Андрія Толстого. Цю подію Толстой детально описав у донесенні царю:

"зрадник чернігівський, козацький полковник Івашко Самойлов, зібрав у Чернігові чернігівський полк з усіх містечок... і з сіл козаків і мужиків, і зі зрадником чернігівським війтом з Гришкою Івановим, і з бурмістри із усіма міщани ... з... великого государя ратними людьми осадили міцно ...і з гармат і з малої рушниці стріляють безперестанно".

Шлях до гетьманства

Після трагічної загибелі Брюховецького, Самойлович спершу підтримував Петра Дорошенка, але після обрання гетьманом Дем'яна Многогрішного, отримав від царя прощення за участь у повстанні. Він був обраний генеральним суддею і майже одразу очолив козацьку делегацію до москви, щоб подати на затвердження царя Глухівські статті. Під час цієї поїздки він досяг значних успіхів: повернення гармат та звільнення кількох учасників повстання Брюховецького, засланих до Сибіру.

У 1672 році Самойлович брав активну участь у змові проти гетьмана Дем'яна Многогрішного. Після його успішного усунення, на Конотопській раді в Козачій Діброві 17 червня 1672 року, Самойловича було обрано Гетьманом України.

Встановлення гетьманської влади на Лівобережжі та об'єднання України

Отримавши гетьманську булаву, Іван Самойлович одразу ж взявся за врегулювання земельних питань, видаючи універсали як козацькій старшині, так і монастирям. Водночас спокійна політична ситуація на Лівобережжі у 1672 році була спричинена успіхами турецької армії на Правобережжі, що змусило Польщу підписати Бучацький мирний договір.

У 1673 році Самойлович разом із московським воєводою Григорієм Ромодановським розпочав військову кампанію проти правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Важливим наслідком цих подій стало значне переселення населення з Правобережної України на Лівобережжя. Через страх перед турками й татарами, які господарювали на правому березі Дніпра, виникли нові містечка і значно зросла кількість жителів у "спокіних" містах та селах . Зокрема, заселилися міста Поворскля та Поорілля, куди в 1673 році переселилася велика кількість людей з Уманщини.

Завершенням цього протистояння стало те, що 17 березня 1674 року на козацькій раді в Переяславі Михайло Ханенко офіційно зрікся булави, і влада над обома берегами Дніпра була передана Івану Самойловичу. Це рішення було підтверджено у 1676 році, коли Петро Дорошенко, бачачи безперспективність опору, присягнув на вірність московському царю і передав гетьманські клейноди Самойловичу.

Чигиринські походи

Чигиринські походи 1677-1678 років стали найбільш кривавими сторінками в історії гетьманства Самойловича. Вперше, у 1677 році, українсько-московське військо змогло успішно відбити турецьку облогу. Особливо відзначились полковники Прокіп Левенець та Марко Борсук, які, як свідчать джерела, зіграли ключову роль у перемозі.

Наступного року, у 1678-му, турки повернулися з величезною армією на чолі з візиром Кара Мустафою. У цьому поході Самойлович особисто очолював переправу військ через Дніпро біля Бужинського перевозу. У боях за місто героїчно проявили себе Чернігівський, Лубенський та Миргородський полки. Однак, кульмінацією трагедії стало падіння Чигиринського замку. Під час відступу захисників на інший бік річки, міст не витримав і обвалився. Тоді загинуло багато козаків, у тому числі полковник Гадяцького полку Федір Криницький.

Внутрішня політика

Із середини 1680-х років гетьман Іван Самойлович продовжував зміцнювати свою владу, впроваджуючи централізаційні реформи та займаючись економічним розвитком Гетьманщини. У 1685 році він дозволив "Малоросіянам полками і сотнями" орендувати землі. Особливу увагу він приділяв Приоріллю, куди переселилося багато людей з Правобережжя. Намагаючись упорядкувати цей край, у 1686 році гетьман навіть зняв з посад місцевих сотників, замінивши їх на полтавців. Однак, цей крок виявився помилковим, і Самойловичу довелося відновити колишніх урядників після скарг місцевого населення.

Водночас він активно розвивав систему оренд на продаж спиртних напоїв, дьогтю, тютюну та млинів, доходи від яких йшли на утримання найманого війська. Наприклад, лише Лубенський полк мав сплатити 17 тисяч золотих.

Невдалий Кримський похід

У 1687 році Іван Самойлович, виконуючи зобов'язання за нещодавно укладеним "Вічним миром" з Польщею, очолив українське військо у Першому Кримському поході. На чолі 50-тисячного козацького війська гетьман приєднався до московських сил під командуванням князя Василя Голіцина. Їхньою метою було дійти до Перекопу, головної фортеці Кримського ханства. Проте, похід, що мав стати успішним, завершився повним провалом. Ще до того, як війська дісталися до мети, кримські татари, застосовуючи тактику випаленої землі, підпалили степ.

Величезні території вигоріли, залишивши союзні війська без пасовищ для коней, а найголовніше — без джерел води. В умовах нестерпної спеки та відсутності провіанту, величезна армія була змушена повернути назад, так і не досягнувши Перекопу. Ця невдача стала однією з причин падіння гетьмана Самойловича.

Втрата гетьманської булави та арешт

Провал Першого зруйнував відносини між гетьманом і командувачем московського війська, князем Василем Голіциним. Голіцин, шукаючи винного у невдачі, звинуватив у всьому Самойловича, який, на його думку, був противником походу.

Частина козацької старшини, незадоволена гетьманом і підбурювана Голіциним, написала на нього донос до Москви 7 липня 1687 року, коли військо поверталося з походу. У доносі Самойловича звинувачували у зв'язках з татарами та у підпалі степу, що нібито стало причиною відступу. Ця ситуація загострювалася щодня. 14 липня на спільній раді, де обговорювалася оборона українських земель від набігів, звинувачення у підпалі степу прозвучало вже відкрито.

21 липня об'єднане українсько-московське військо стало табором біля Полтави, на річці Коломак. У цей день Голіцин отримав царську відповідь на донос. Щоб запобігти втечі, ставку гетьмана оточили двома московськими полками. 23 липня Івана Самойловича та його молодшого сина Якова заарештували.

Повстання козаків і доля родини Самойловича

Після арешту гетьмана виникла проблема з його старшим сином Григорієм, який командував значним козацьким військом. Щоб нейтралізувати його, генеральний осавул Леонтій Черняк передав йому лист від старшини про арешт батька. Натомість керівником війська було призначено миргородського полковника Данила Апостола.

Арешт гетьмана не пройшов спокійно. Козаки Гадяцького полку підняли повстання і, за свідченнями, навіть убили свого полковника. Свідчення про ці повстання також містяться у літописі Мгарського монастиря.

Таким чином, з політичної арени зійшов гетьман Іван Самойлович, який зміг стабілізувати ситуацію в Україні й завершити добу Руїни. Однак, його власна доля, як і доля його синів, виявилася трагічною: сам Іван Самойлович помер у 1690 році на засланні в Тобольську. Його старший син Григорій був страчений 11 листопада 1687 року в Севську за неправдивим доносом про державну зраду, а молодший син Яків помер на засланні в Тобольську в 1695 році.