Шароварщина: як стереотипи спотворюють уявлення про українську культуру

22 червня 2025 0

Уявіть, що до вас приїздять друзі з-за кордону. Ви ведете їх на святковий концерт до Дня Незалежності — і бачите сцену, де всі в однакових яскравих вишиванках, під ритми шароварського гопака співають про калину, вареники й “дівочу вроду”. Схоже на українське? Можливо. Але чи це про нас — різних, з унікальними регіональними традиціями, діалектами, історіями й культурними кодами?

Шароварщина — не просто про костюми чи пісні. Це явище, яке підміняє зміст зовнішнім ефектом, спрощує і викривлює нашу культуру до рівня стереотипу. І в цьому — загроза не лише культурній пам’яті, а й соціальній згуртованості. Бо коли культурну ідентичність підмінюють шаблоном, ми втрачаємо точки опори, які могли б нас об'єднати.

Справжня культура — не уніфікована і не декоративна. Вона жива, глибока й розмаїта, як саме українське суспільство. Тож настав час розпізнати шароварщину — і повернути собі автентичність.

Що таке шароварщина?

Шароварщина (або шароварництво) — це спрощене, декоративне і часто спотворене уявлення про українську культуру. Вона зводить глибоку традицію до набору кліше: гопак, вишиванка, вареники, сало та нескінченне “гуляння з піснями”.

Відбувається підміна сенсів: замість розмаїття регіональних вишивок — соняхи на всіх вишиванках, замість обрядів — сценічна карикатура. Ці образи не лише спрощені — вони відірвані від реальної традиції та заміщують її.

Шароварщина охоплює різні сфери: одяг, їжу, музику, танці, обряди й навіть мову. Вона не просто смішна — вона шкідлива, бо формує хибне уявлення про нас самих.

Звідки вона взялася?

Коріння явища сягає ще часів Російської імперії, коли українську ідентичність намагалися розмити в загальноросійській. Та справжнє оформлення шароварщина дістала за радянських часів, особливо у 1930-х роках. Тоді, відповідно до формули Сталіна “національне за формою — соціалістичне за змістом”, культурі дозволили існувати лише як декорації до потрібних ідеологій.

Із бойового гопака зробили сценічний танець. Народні пісні — інструмент агітації. Замість регіональних традицій — набір уніфікованих образів “малоросів”, що ніби й веселі, і милі, але без глибини та історичної правди.
У 1970–80-х роках шароварщина закріпилася завдяки кіно, телебаченню та державним ансамблям — зокрема хору Верьовки та театру “Джерела”. І навіть після здобуття незалежності вона залишилась частиною масової культури.

Шароварщина після незалежності

Навіть сьогодні шароварщина живе поруч з нами — в рекламі, серіалах, святкових концертах. Декорації “під традицію” часто витісняють справжній сенс. І хоч після повномасштабного вторгнення інтерес до справжньої української культури помітно зріс, у масовій свідомості ще довго залишатимуться наслідки радянського впливу.
Поруч з нею з’явилося й нове явище — “байрактарщина”, яка паразитує вже не на традиційних, а на патріотичних образах. Вона комерціалізує війну, незламність і військову естетику, створюючи ще один набір кліше — цього разу на тлі героїзму.

Чому це небезпечно?

Спотворене уявлення про культуру — це не просто смішно чи неестетично. Це небезпечно на рівні ідентичності.
Коли ми плутаємо декорацію з традицією, ми втрачаємо справжнє: регіональні різновиди, історичну глибину, обрядову символіку. Шароварщина затирає різницю між українцями й росіянами, підживлюючи небезпечні міфи про “братні народи” — і це вже питання не лише культури, а й інформаційної безпеки.
Крім того, така спрощена картинка перешкоджає світові побачити нас справжніми. Іноземці бачать те, що ми самі демонструємо — а отже, якщо транслюється шароварщина, саме вона сприймається як “справжня” Україна.

Що з цим робити

Розв’язання проблеми потребує часу, але кожен з нас може почати вже сьогодні. Ось кілька простих кроків:

Шукайте правду — слухайте подкасти, читайте книги, дивіться блоги про автентичну українську культуру. Дізнавайтеся про вишивку вашого регіону, про справжні весільні чи поховальні обряди, а не “інстаграмну” версію.

Відвідуйте музеї та виставки — доторк до оригіналів дає розуміння, що не вийде через глянець телевізора.
Відмовляйтесь від карикатурного образу — у побуті, на сцені, у власному мистецтві. Замініть атласні шаровари на лляні штани, пластиковий віночок — на справжній. Це не “дрібниці” — це маркери, через які нас бачать інші.

Творіть новий зміст — якщо ви вмієте малювати, вишивати, писати, співати — створюйте образи, що базуються на правдивій традиції. А якщо ні — поширюйте роботи тих, хто це вже робить.